Ліда була простою дівчиною зі села. Вона поїхала навчатися до столиці, а там зустріла багатого Віталіка, який закохався у красуню і через пів року зробив пропозицію руки та серця.
Дівчина, яка звикла жити в бідноті не могла повірити своїй щасливій долі. Весілля у шикарному ресторані, дорогу сукню та інші турботи оплатили батьки чоловіка.
Тепер Ліда жила в центрі Києва у великій квартирі. Вона ще довго відчувала це окрилення і дякувала Богу за таку гарну долю.
Чоловік був бізнесменом і його оточення складалося з таких же успішних чоловіків у яких були дружини одні ефектніші за інших. Коли він повертався додому і бачив скромно одягнену Ліду, без зачіски й макіяжу, то так і кидав їй образливе слово:
– Ти виглядаєш, як селючка! – розгнівано говорив він. – Ой точно, ти ж звідти й приїхала. Невже так важко привести себе в порядок?
Потім він сідав вечеряти. Звісно він звик до маминої їжі й часто харчувався у ресторанах. А коли щось було недостатньо вишукано приготовано коханою, то він теж не мовчав:
– Ти навчишся колись готувати? Може піди до моєї мами, нехай розкаже як варити клятий борщ?
Ліда мовчки ковтала кожну його образу. Ситуація в домі ставала все напруженішою. Інколи й свекруха підливала масла у вогонь. Але з дня в день, з місяця в місяць і нерви дівчини не витримали.
А може вони таким чином вирішили її позбутися. Не відомо. Пара розлучилась. Їхні шляхи розійшлися.
Минув рік. Віталік виходив з мамою з супермаркету. То була субота, сонячний день. Він йшов до машини і його погляд натрапив на жінку, що мала розкішний вигляд. Чоловік аж зупинився, щоб краще її розгледіти й остовпів. То була його Ліда.
Жінка була у красивій одежі, з новим кольором волосся та везла у колясці красиву дитину. Віталік поставив пакети на землю і швидким кроком направився у її бік.
– Лідо, привіт! – сказав він, зніяковівши.
– Які люди!
– Це твоя дочка? – чоловік дивився на голубооку дівчинку у рожевому платтячку, дитина мала неймовірну вроду.
– Вам чимось допомогти? – пролунав дзвінкий і потужний чоловічий голос.
Високий і м’язистий чоловік стояв поруч з Лідою і тримав пакети з продуктами.
– Це моя дитина! – додав він.
Настала мовчанка. Пара повернулася і пішла до своєї шикарної машини. Лиш на прощання вона видала хитру посмішку, типу:”Дивись, кого ти втратив!”.
Віталік ошелешений повернувся до матері, яка теж стояла в шоковому стані.
– А ти можеш уявити, яких красивих дітей вона б мені народила?! Оце так! втратив таку жінку! Йолоп!
Адже вигляд дружини – це віддзеркальне ставлення чоловіка до неї.
Погоджуєтесь?
