Досить давно, ще років 17 тому, мене відправили у відрядження зі своїми колегами у сусідню область (локація номер один у розповіді). Під час вечірньої прогулянки у місті підходить хлопець та пропонує познайомитися. Якийсь псих.
Спершу я ввічливо відмовила, однак він досить наполегливо пропонував зустрітися та познайомитися ближче. Тоді я не витримала послала його у далекі краї. Подруги посміялися, ми розвернулися та пішли геть. Не хотіли, щоб якийсь незнайомий дурень зіпсував нам вечір.
Потім, ще через деякий час (здається, що 3 роки по тому), я жила в обласному центрі – місто номер два. Щодня їздила у трамваї на навчання, адже тоді здобувала вищу освіту. І щоранку спостерігала цікаву картину – чоловік солодко куняє, спершись головою на вікно. Мені тоді аж заздрісно та злісно стає, адже про сон давно вже забула. Дипломна робота, сесія – часу не було навіть на те, щоб годинку просто подрімати. Хотіла хоча б по дорозі в університет виспатися, але ж ні – останнє вільне місце зайняв якраз той чоловік!
Та я захистила диплом на відмінно, знайшла хорошу роботу. І ось через пів року (тобто вже 13 років тому) мені випала велика честь – підвищення на роботі, а заодно й відрядження до головного офісу нашої фірми. Саме у тому місті (номер три, на секунду, яке відіграє тут ключову роль) проживала моя найкраща подруга дитинства, тому мала з ким порозважатися у вільний від роботи час. Та і на вокзал вона також проводжала. Коли обіймалися на прощання, мене ледь з ніг не збив чоловік. Біг та розмахував сумкою, немов торнадо. Шкода, що не встигла викрикнути йому в спину декілька “лагідних” слів. Та і посадка скоро вже буде завершуватися, потрібно швиденько розкластися у вагоні, показати провіднику квитки та замовити чай, адже у дорогу придбала собі цікаву книгу. Аж кортіло її прочитати!
Ви нізащо не вгадаєте, хто був моїм сусідом у вагоні. Саме той чоловік, який тоді пролетів повз мене, як метеорит! Аж язик свербів йому сказати декілька слів, але не хотіла псувати собі настрій перед поїздкою. Як-не-як, мені з ним ще досить довго їхати (хоча сподівалася, що він одразу зійде на наступній зупинці). Відкрила книгу. Раптом дивлюся – у сусіда така сама, тільки друга частина. Та і він це помітив. Ми розбалакалися, виявилося, що у нас багато спільних інтересів не тільки у книгах. Тоді ж обмінялися номерами.
Відтоді екран мого мобільного не згасав – повідомлення приходили один за одним від нового знайомого. Що вже й говорити про дзвінки – при кожній вільній хвилинці намагалися поговорити про роботу, захоплення та і просто розповісти, як минув робочий день. Згодом, через місяць, чоловік приїхав до мене. Зі своїми речами. Та й почали жити разом. А ще через два місяці зробив мені пропозицію.
Одного вечора ми прийшли у гості до спільних знайомих. Та і кожен почав розповідати про курйозні та смішні випадки з життя – хто як познайомився, як почали зустрічатися. Тоді я вирішила розповісти про той перший випадок, коли якийсь псих вирішив запросити мене на побачення.
-А ти тоді була одягнена у таку коричневу шубку? Ну і ще такі смішні, ніби дитячі, рукавички рожеві? І з тобою було троє подруг і ви разом вийшли з такого сірого великого магазину? – перебиває мою розповідь чоловік. Але ж я йому ніколи не розповідала про таку “пригоду”.
Виявилося, що хлопець, якого я відправила якнайдалі – мій чоловік. І у трамваї був також він! Тоді чоловік працював понаднормово та часто виходив у нічні зміни, адже був студентом. Після роботи вночі їхав на навчання.
Яке життя непередбачуване! Виходить, що декілька разів наші дороги перетиналися. Ми зустрічалися у протилежних кутках країни. Чоловік досі сміється, що я від нього нікуди не втечу, адже доля нас зведе знову. Де б ми не були…
Розкажіть нам про історію вашої зустрічі з коханою людиною. Можливо, що випадкова зустріч була насправді доленосною?
