Мій чоловік родом з села, тому мене, міську дівчину, його батьки одразу незлюбили. Познайомилися ми в місті, де він тимчасово жив і працював. Проте мати з батьком все ж сподівалися, що син буде поруч з ними.
Зрештою їм довелося прийняти той факт, що чоловік переїхав у мою квартиру. Згодом ми купили автомобіль. Потім у нас народився син. Ми регулярно їздили в село до свекрів. У гості ніколи не приходили з пустими руками. Завжди мали гостинці чи коштовні подарунки.
Звичайно, що я відчувала неприязнь з боку свекрухи. Все ж я намагалася залишатися привітною. Однак, коли нікого не було поруч, то жінка не приховувала своїх почуттів.
Після смерті свекра, ми ще частіше приїжджали до матері чоловіка, щоб позбавити її від самотності. З цього ж приводу син запропонував їй перебратися на місяць до нас. Мовляв, вона зможе трохи віддихнути і змінити обстановку. Спочатку свекруха відмовлялася, але зрештою погодилася. Турбота та увага, яку ми їй приділяли, прийшлася їй до душі.
Усі домашні обов’язки були лише на мені. Я прибирала, готувала, ходила за покупками. Звичайно, що для свекрухи таке життя нагадувало курорт. Тоді чоловік мені повідомив, що хоче забрати матір до нас назавжди. Нібито їй самотужки не легко справлятися з господарством.
Мене це обурило. Адже так живуть багато жінок, а їй, виявляється, це не під силу.
Тоді я запропонувала свекрусі відмовитися від городу та свійських тварин. Нехай живе у своє задоволення, а ми їй будемо допомагати з продуктами та комуналкою.
Проте чоловіка це не влаштовує. Він хоче, щоб матір була поруч. Так він буде менше за неї хвилюватися. Однак про мене ніхто не думає. Чому я маю підлаштовуватися під чужу людину, яка однозначно більше не дасть мені самостійно господарювати у власному домі?
Не знаю, як змусити чоловіка змінити свою думку. Я впевнена, що з появою свекрухи наші стосунки погіршаться. Можливо, навіть дійде до розлучення. Я кохаю свого чоловіка, тому зовсім не хочу такого кінця.
Як ви ставитеся до спільного життя з батьками?
