Тетяна Павлівна спішила додому з пакетом свіжих, щойно куплених в магазині булочок. Жінка жила у селі і мала невеличкий будиночок. Вона уже хотіла відчинити двері, як почула за спиною чоловічий голос:
– Матінко, здоровенькі були. Зремонтувати чого не треба?
Жінка аж настрашилась. За неї стояв статний чоловік, широкоплечий, неголений. І за дивним збігом обставин їй дійсно потрібно було підлатати дах у хаті і підкрутити кран, щоб не капав. Вона вагалась, впускати незнайомця чи ні. Думала, та все ж закликала.
Тетяна Павлівна показала на дах, спитала скільки це коштуватиме.
– А інструменти якісь маєш?
– Маю, он в хліву стоять. Від сина ще залишились..
Тетяна Павлівна згадала свого загиблого сина..Давно вона вже його не бачила. Жінка зайшла в хату, щоб не заважати.
А Михайло кинув оком на інструменти: ножівка, молотки, пили, рубанок. Якщо все це зібрати скільки ж воно коштуватиме?
Дурні думки заполонили розум чоловіка.
Він склав план. Пішов у хліб, зібрав усі інструменти, сховав біля паркану. Як стемніє він повернеться за цим добром і забере. Дім був на окраїні, сусідів не було, так що ніхто його і не помітить.
Михайло закінчив роботу, взяв гроші. Господиня його нагодувала і сказала:
– Михасю, ти хлопець роботящий. Хочеш забери ті інструменти, що у хліву лежать. Вони ж без діла уже 20 років..Від сина ще..
Чоловік налякався, але знаку не подав.
– Та ні не треба, дяку.
– Ну як знаєш..Ходімо я тебе чаєм ще напою з булочками. Свіжими. Сьогодні купила..
Вони зайшли в маленьку кухню. Пили чай, розмовляли.
– А ось це мій синочок – жінка простягнула фотокартку – Він офіцером був. – з гордістю промовила вона.
Михайло глянув, та не повірив власним очам. Андрій. Макаренко. Як таке можливо? Служили вони разом в Афганістані. Андрій був командиром роти, приймав новобранців. Побачивши земляка, здружився з ним. Андрій жалівся, що давно вдома не був, за мамою скучив, переживає за стареньку. Він же її єдиний син. Нікого більше у неї немає.
Їм якось дали завдання замінувати дорогу. Та вони потрапили під мінометний обстріл. Михайла хтось прикрив, він опритомнів у лікарні. А от Андрія після того він вже не бачив. Міша почав сильно пити, загримів у в’язницю.
Михайло сидів, слухав стару і сльози йому навертались на очі..
– Він собою солдата прикривав..Так і загинув, синочок мій..- говорила Тетяна.
Михайло інструментів таки не взяв, сумління мучило. З часом чоловік почав все частіше приходили до старенької. Допомагає їй, а вона його чаєм поїла. Добре їм було разом.
Чоловік взявся за розум, перестав пити, відкрив свою майстерню, люди зі села почали до нього звертатись.
Стара допомогла йому знайти сенс життя. Та й Тетяні Павлівні було добре. Було заради кого жити.
Як думаєте, змінилось би життя чоловіка, якби він не потрапив до будинку Тетяни Павлівни?
