Тоді Ірину розбудив телефон. На екрані світилося “Тато”.
– Привіт, доню. Щойно приїздила швидка, маму забрали до лікарні. У неї була висока температура. Сподівалися, що все мине, але щойно стало тільки гірше.
Іра швидко встала з ліжка. Тепер вона точно не зможе спокійно спати після такої новини. Побігла у ванну кімнату, шукала свій одяг.
– Сьогодні ти відвезеш малого до школи, я маю терміново їхати. Маму до лікарні забрали! – сказала вона Сергієві.
Батьки мешкали у сусідньому селі, їхати приблизно 40 хвилин. Вибігла з квартири, навіть пальто не защепила до кінця. Добре, що на дорозі ще не було таких пробок.
– Як вона? З нею все гаразд?
– На жаль, пневмонія. Ваша мати вже літня жінка. Боюся, що тут ми безсилі. Потрібно їхати у місто, там є все необхідне для її лікування. Ми вже зателефонували до обласної клініки, поговорили з лікарями. Вже готують палату для вашої матері – сказав лікар.
У катері швидкої допомоги Іра не відпускала руку своєї мами. Дивилася, як та повільно дихає, а на екрані показували ритм її серця. Залишалося всього декілька хвилин до клініки. Вони якраз проїжджали повз район, де вона живе. Раптом бачить, як Сергій обіймає незнайому дівчину та дарує їй букет червоних троянд.
А вона така красива. Макіяж, укладка, довге пальто й підбори. Ефектна незнайомка. Іра швидко дістала телефон з кишені та набрала до чоловіка:
– Привіт. А ти де?
– Та я на роботі, щойно сина до школи завіз. Вийшов собі кави купити у магазині.
Тоді дівчина кинула слухавку. Ні, вона не буде зараз плакати біля хворої матері, треба бути сильною. Заховала телефон до сумки та продовжувала дивитися у вікно. Ледь стримувала сльози, хоча насправді хотіла вибігти геть з машини та кричати від болю.
– Вона зараз відпочиває. Ми їй дали ліки, будемо слідкувати за її станом. А вам краще піти додому та поспати. Бачу, що ви ледь на ногах тримаєтеся – сказала чергова медсестра.
Іра сиділа на кріслі біля ліжка й затулила обличчя долонями. Ні, вона не хотіла спати. Досі у голові ця картина – її Сергій обіймає якусь незнайомку.
– Ми вам зателефонуємо, коли ваша мати прокинеться. Будь ласка, послухайте мене.
Іра викликала таксі та поїхала додому. Навіть не зняла пальто та чоботи, одразу помчала до спальні. Дістала валізу та почала складати речі Сергія. Спершу робила це охайно, щоб вони не погнулися.
– Та що це я роблю? Нехай його нова пасія прасує йому сорочки та брюки!
Почала кидати всі речі разом з вішаками. Каблуками стукала по кришці валізи, решта одягу запхала до сміттєвих пакетів. Винесла їх у коридор. Пішла у душ, щоб зігрітися. Здається, після такого ритуалу їй стало легше дихати.
– Іро, що відбувається? Чому всі мої речі у коридорі? Ще й у валізах? Я нічого не розумію… – сказав Сергій, коли повернувся додому.
– Я бачила тебе та твою каву. Гарна, не заперечую. Тому забирайся до неї. Не хочу тебе бачити. А про сина не турбуйся. Я його і без тебе виховаю гідним чоловіком. Сподіваюся, що з часом він все зрозуміє.
Спершу Сергій благав дружину послухати його. Слізно просив вибачення, навіть на коліна ставав. А потім змінив милість на гнів – погрожував, що забере у неї сина та квартиру. Але жінці було байдуже. Її більше хвилювали котлети на обід для Миколки й ліки, які треба купити для матері.
Його нова коханка жила на окраїні міста. Невелика однокімнатна квартира, ще й старенькі батьки пенсіонери.
-Ну де нам тіснитися з тобою? Ледь місця вистачає, а тут ще ти! – казала Наталя та кліпала оченятами.
Тоді вони разом ночували у хостелі. Таргани, відсутність теплої води й сніданку – ось такий приємний бонус. Ще й ліжко незручне.
– Наталю, попрасуй мені сорочку. Не можу я у такому одязі їхати на роботу.
– Де я тобі тут візьму праску? Та і краще нумо поснідаймо у кафе, ось воно неподалік.
За один день Сергій витратив половину своєї зарплати. Вистачало ще на тиждень проживання у хостелі.
Іра вирішила взяти на роботі відпустку. Провела сина зранку до школи та повернулася додому. Нічого не змінилося після того, як її горе-чоловік пішов геть. Набрала повну ванну теплої води та розслабилася
– Так добре…
Потім вирішила влаштувати з подругами шопінг. Давно вона так не розважалася. Купила собі нову сукню, туфлі та зробила у салоні гарну укладку й манікюр. Забрала Миколку зі школи. Син спершу її не впізнав:
– Мамо, ти у мене така красуня!
Вони прогулялися в парку, їли смачне морозиво. Ввечері повернулися додому.
– Привіт, сусідко. Маєш чудовий вигляд! – сказав Павло. Він нещодавно переїхав до будинку та часто говорив їй компліменти, коли зустрічав у під’їзді. Спершу Іра не хотіла з ним розмовляти. А зараз вона вже вільна, так що може дозволити пофліртувати з красивим чоловіком.
Зайшли додому. Миколка почав хвалитися, як сьогодні добре написав контрольну з математики та нічого не запитував про тата. Вдома було затишно. Нема брудного посуду, розкиданих шкарпеток та недопалків на підвіконні. До речі, це була квартира Ірини. Батьки їй подарували, коли та вступила до університету на навчання.
Через декілька днів у двері постукали. На порозі стояв Сергій. Вигляд у нього був жалюгідний – сорочка у плямах, щетина, зім’ятий піджак та брюки, брудні черевики. У руках тримав букет червоних троянд. Такий самий Наталя мала того дня.
– Вибач, не пасувало замок відкривати своїм ключем. Будь ласка, прости! Я дуже шкодую, що так вчинив. Сподіваюся, що ти даси мені другий шанс! Я обіцяю змінитися, чесно!
– У тебе є ще совість ось так з’явитися у моєму будинку? Забирайся геть до своєї коханки та їй даруй ці квіти! Я тебе бачити не хочу. Завтра подам заяву на розлучення!
– Та ти без мене пропадеш! І сина у тебе я заберу! От побачиш!
– Нехай я краще пропаду, ніж буду жити з таким чоловіком, як ти! Забирайся, інакше поліцію викличу!
Тоді Сергій спустився вниз. Наталя його покинула, адже хіба їй потрібний чоловік без даху над головою? У самого залишилося 300 гривень у кишені, ночував у машину на парковці. Ні, він так просто не залишить Іру.
Ввечері знову повернувся додому. Жінка стояла у красивій вечірній сукні. Знав, що син щовихідних їздить до бабусі з дідусем у гості в село та жінка одна у квартирі. Нахабно відштовхнув, що та аж впала на підлогу. Вже хотів замахнутися на неї кулаком.
– Ану облиш її! – кричав Павло. Він швидко вибіг з кухні та заламав Сергієві руку.
– Відпусти, мені боляче!
– Іро, ти як? Він тебе вдарив?
– Ні, все гаразд. Навіть синців нема.
– Щоб я тебе більше не бачив біля неї! Не смій навіть підходити до Іри чи до Миколки! Обіцяю, що наступного разу я не буду з тобою церемонитися!
Тоді Павло підняв Сергія за руку та викинув, немов сміття, у під’їзд. Чоловік сидів на лавочці під будинком. А на кухні тоді пахло фірмовими котлетками жінки. Колишньої жінки… Тільки тоді зрозумів, що втратив її назавжди.
А ви б пробачили Сергієві? Чому?
