Ліля була в розпачі. Крізь сльози вона навіть не бачила дороги додому, якою її везла електричка з обласного центру. Постійно діставала той злощасний папірець із сумки, але прочитати написане не могла. Знову бачити ті слова геть не хотілось.
Електричка жила звичним життям, а згодом вагон майже спорожнів. Лишилось кілька пасажирів, та й ті були зайняті своїми справами. Біля Лілі давно ніхто не сидів, тому сенсу стримувати емоції більше не було. Дівчина плакала, ховаючи сльози в невелику хустину.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Ця клініка була останнім шансом. Усі ж казали, що там найкращі спеціалісти. Але моя ситуація безвихідна, безнадійна. От і все. Навіть сільська ворожка обіцяла, що діти в мене будуть. Та лікар сказав, що надії немає. Отак вони і деруть гроші зі звичайних людей, у яких сталось горе. Та чому я? Я ж так хочу дитину! А сусіди п’янички вже шестеро мають! І хіба вони їм треба? Кажуть, вона від декількох ще й відмовилась, лишила в пологовому.
А Ліля чому хоч одне дитя народити не може? Кого вона розгнівала?
Дівчина не помітила, як біля неї сіла якась бабуся.
– Я до вас підсяду, щоб сумку до виходу швидше нести було. Тут не зайнято?
–Сідайте, звісно. А сумку донести я допоможу. У мене речей із собою немає
Далі вони їхали в тиші, лиш Ліля іноді схлипувала та витирала сльози.
–Ти мене вибач, часто на тебе поглядала. Може тобі чимось допомогти? Всю дорогу в сльозах сидиш. Але якщо то особисте – вибач, що в душу лізу. Можеш не розповідати, якщо незручно.
Ліля поглянула на свою сусідку. Бабуся дивилась на неї з розумінням. Дівчина розчулилась, бо вона так була схожа на її рідну бабцю. Вона померла нещодавно, це ще боліло. Матері своєї Ліля взагалі не знала. А як же хотілось пригорнутись до рідного плеча, розповісти про все, що на душі.
– Може, ваша правда, треба поділитись… Я вже десять років у шлюбі. Чоловік у мене, як-то кажуть, золотий. І сім’я в нас хороша. Та ніяк не можу завагітніти, діток у нас немає. Я вже всі клініки обходила, всіх лікарів. А кажуть одне: здорова. Надій у мене вже скільки було… От і сьогодні в лікарню їздила. А там сказали однозначно: дітей не буде ніколи. Як тепер чоловіку сказати?
Ліля знову не змогла стримати сліз. Бабуся мовчки на це дивилась, а потім перервала тишу:
– У мене дочка є, доросла вже, на тебе схожа. Та й історія твоя мені знайома… Я завагітніла одразу після весілля. Дитину народила здорову, а прожила вона всього кілька годин. Потім це повторилось ще раз. Трьох діток так я поховала. Вагітність була легкою, пологи – як у казці. А потім діти помирали. Хтось через день, хтось через тиждень. Лікарі не знали, що то і чого воно так. Після смерті третьої дитини і мені вже жити не хотілось… Врятував мене свекор. Якось запитав:
– І що ти надумала?
А я відповіла:
– А як жити, як я народити не можу?
– На все свій час. Може, тобі судилось мати дитину пізніше.
– Коли ж “пізніше”? Скільки ж можна чекати?
– Така твоя доля. Треба чекати. Потім зрозумієш, чому я так казав.
…З часом я і правда зрозуміла. Старшого їхнього сина з дружиною не стало. А діти лишились сиротами. Тоді ми їх до себе і забрали. Виховували як рідних.
Своїх дітей я вже тоді перестала чекати. Хлопці мене мамою називали, на тому і все. А як сорок мені виповнилось – дізналась, що вагітна. І народила дівчинку. Хоча вже геть і не сподівалась. А ти ще молода, все життя попереду. Лікарі не завжди правильні діагнози ставлять. Долею значить тобі передбачено пізніше дитинку народити.
…Тут оголосили їхню станцію. Ліля, як і обіцяла, допомогла старенькій із сумками. На вулиці її вже чекав молодий чоловік.
Бабуся Олена! Ось я! – гукнув він.
Бабуся підморгнула Лілі та пішла до хлопця.
Люди розійшлись швидко. Лиш Ліля лишилась чекати чоловіка. Нарешті він прийшов.
– Сьогодні затримався, вибач, – сказав він. – Як все пройшло? Що сказав лікар?
Ліля почала плакати, обійнявши Андрія. Через секунду вона відійшла від нього і сказала:
–Якщо ти захочеш розлучитись – я зрозумію. Тобі хочеться мати дитину, а мені не дано цього здійснити…
– Лілю, стій! Що ти таке говориш? Це ти сама таке придумала? Хіба ж обов’язково народжувати, щоб дитину мати?
– Тоді ж всі знатимуть, що це не рідна дитина?
– Давай про це поговоримо вдома. Ще й у нас буде дитячий сміх лунати, я тобі обіцяю.
…Через три роки їхня сім’я стала повною: з ними почала жити дівчинка Олеся. Про те, що вона із дитбудинку, нікому не казали.
Проблем у житті від того менше не стало: Олеся часто хворіла, їздили по всіх можливих лікарях. Так жили вони три роки.
Якось влітку Ліля та Олеся приїхали додому від чергового лікаря.
Ліля відкрила двері у квартиру та не впізнала її:
– Дивно, що ж це таке? – озирнулась вона навкруги. – Щось не те у квартирі. Якось порожньо і тихо…
Від побаченого Лілі відняло мову. Шафи відкриті, речей немає, вдома безлад.
На столі лежав єдиний маленький папірець. Написане на ньому шокувало. Андрій повідомив:
«Вибач. Для мене це важко. Ти не бачиш нічого, окрім дитини. А я ж чоловік, мені треба увага. От я і знайшов кохану жінку. Разом ми вже близько року. І скоро в нас буде дитина. Олесю я кидати не збираюсь. Можеш не сумніватись у моїй підтримці.”
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Не встигла Ліля оклигати від такої новини, як тут до неї вже завітала свекруха.
– Можеш нічого не казати. Я знаю. Він вчинив жахливо, бо вже має дитину та дружину. Та слухати мене він не хоче. Вперся і все. Але я буду вам допомогати. Це навіть не обговорюється.
– Для чого вам возитись із чужою дівчинкою?
– Що значить чужою?!
– Вам не казали, та Олесю ми вдочерили.
– Думаєш, я цього не знала? – шокувала мене свекруха.
– Це вам розповів Андрій?
– Серцем відчувала. Та хіба це має якесь значення? Ви ж свідомо це зробили. Ви знали, що це велика відповідальність. Та і вона для мене вже як рідна. Люблю її всім серцем.
Згодом Андрій подав на розлучення. Перший час приїздив, грався з Олесею. Та потім спілкування закінчилось виплатою аліментів.
Свекруха, як і обіцяла, завжди була поруч. І в садочок водила, і в навчанні допомагала, і до лікарів з нею ходила. Словом, була найбільшою підтримкою.
Коли Олеся пішла в школу, у Лілі з’явився Олексій.
Ліля не хотіла приймати залицяння чоловіка, але свекруха їй чітко заявила:
– Лілю, ну от скажи мені. Тобі тридцять шість років, а ти і досі граєшся! Ну, як любиш ти його – будь ласка, живи, пробуй, будуй своє життя. Я ж тільки щаслива за тебе буду.
Ліля вийшла заміж і через місяць дізналась… Що вагітна!
Майже перед пологами Ліля пішла пройтись парком. А на сусідній вулиці побачила маленьку бабусю. Вона була дуже схожою на ту жіночку, яка колись дала їй пораду в електричці. Хлопчик, що йшов поряд, назвав її Оленою. І тут Ліля зрозуміла, що це знак: доньку вона назве Оленкою.
Народила дівчинку легко. Тепер жінка виховувала двох донечок. Усе погане ніби зрештою відступило. Олеся вже закінчувала школу, а Оленка тільки розпочинала навчання. Ліля здійснила свою мрію і стала найкращою мамою для своїх дітей.
Отак воно зазвичай і буває. Головне – дочекатись свого часу та не втратити надії.
Чи розчулила Вас ця історія?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
– Я ж тобі казала: не буде із неї господині! – не вмовкала свекруха, але і я стояла на своєму: “Де ж таке бачено, щоб гості мили за собою посуд?”
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Шлях до щастя: дізнайтеся, який з них підходить вашому знаку Зодіаку
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
Досі не можу повірити, що таке дійсно існує! Добірка 19 фото, після перегляду яких виникає одне питання – невже це правда, а не фотошоп?
Чому розумним людям складніше знайти кохання
Приколи українською. Картинки та жарти на будь-який смак
7 прихованих послань долі, на які варто звернути увагу кожному
Кабачкова ікра — 5 гарних рецептів приготування, які мають бути у кожної господині
Інструкція з приготування домашньої маски з желатином
– Будь ласка, мій паспорт та ключі в кишені. А моя собака… не кидайте її напризволяще
