Після закінчення 11 класу я вступила до університету, обрала факультет педагогіки. Постійно вчилася, адже того вимагала моя майбутня професія, та й подобалося мені це, а на те, аби розважатися з хлопцями я навіть і хвилинки не мали. Та все, час для того, аби побути у соціальних мережах я знаходила ось там ми й знайшлися: я і мій чоловік. Він був статним, симпатичним і старшим за мене на 14 років. Коли він запросив мене гуляти, то я розгубилася і не знала, що робити, але моя подруга змусила піти.
З першого побачення він мені не дуже симпатизував, але з кожним днем я пізнавала його більше і з розвитком відносин він ставав ріднішим. Минуло пів року наших відносин, як ми одружилися. Чоловіку було 32 роки.
Оскільки, в мене була мрія керувати машиною, то на весілля мені чоловік подарував цей шанс і оплатив навчання в автошколі. Там я зустріла досить приємного чоловіка Андрія, який був моїм інструктором. Ми з ним часто гарно розмовляли, від нього я дізналася, що він має другу жінку і з нею у шлюбі народили двох діток.
А після того, як ми почали з ним гарно спілкуватися, Андрій любив телефонувати мені щовечора. Завжди казав, що мені потрібно більше практики, тому пропонував зараз вийти й вчитися їздити. Так складалося, що ми могли всю ніч так кататися його машиною і розмовляти. Коли прийшов момент здачі іспитів, то Андрій помітно дуже хвилювався за мене. Чесно, мені це було дуже приємно, адже чоловік не проявляв такої уваги для мене.
Після того, як я нарешті отримала права – Андрій сказав, що переїжджає у інше місто, але це нам не заважало продовжити тісне спілкування. Я йому навіть подарувала своє потаємне – блокнот, куди записую всі свої вірші, а там вся моя душа.
Минув місяць і я отримала повідомлення від Андрія: я розлучився зі своєю жінкою, вже їду до тебе.
Найгірше те, що саме в той день я дізналася, що у моїй сім’ї буде поповнення, повідомила про це свого чоловіка. Який же він був щасливий, аж плакав.
Коли Андрій постійно телефонував і писав впродовж місяця, я його ігнорувала, адже не могла переступити через почуття чоловіка. Навіть заблокувала у всіх соціальних мережах і на своєму телефоні.
Промайнуло 2 роки й у моїй сім’ї три мужчинчика: мій чоловік та два синочки. Про Андрія я навіть встигла забути за 6 років нашого мовчання.
По роботі мені було потрібно поїхати у інше місто. Оскільки я мала машину, то поїхала сама, але погода була дуже не сприятливою, бо здійнялася справжня зимова заметіль. Я потрапила у ДТП і мою машину знесло з траси, я перекинулася 4 рази, як мені пощастило залишитися живою. Звичайно, я ще тиждень пролежала в лікарні після цього випадку, але мене виписали і я відправилася до дому.
Думала, що чоловік буде радіти за те, що я жива, а він постійно вигадував мені за понищену машину, тому не було дня, коли ми не сварилися.
Він говорив. що я нічого не вмію робити та що взагалі безрука. Мені було дуже образливо таке чути, адже до аварії все йому було так, а зараз і перу не правильно, готую не смачно. Мені здавалося, що мій чоловік кардинально змінився і я його не впізнаю.
Та раптом, я дізналася від своєї бабусі сусідки, що вона бачила мого чоловіка з молоденькою дівчинкою. Мій чоловік сказав, що це все вигадки, він мені не зраджував, але дійсно, більше не любить мене.
Тепер, мене відправляли знову у відрядження. Знову у те ж місто, куди я не змогла доїхати взимку, але тепер знала, що у тому місті живе мій давній друг – Андрій. Я поїхала, але цього разу обрала більш безпечний транспорт – електропотяг. У тому містечку я орендувала квартиру на добу, аби не їхати у готелі. Замовила таксі від вокзалу до квартири й поїхала.
Я відчувала важкий погляд таксиста всю дорогу, але він мовчав допоки ми не приїхали до місця призначення. Коли я почула його голос, то зрозуміла, що це мій Андрій. Ще й доля так збіглася – я орендувала квартиру у його будинку, а коли ми побачилися в під’їзді, то постійно втікала і казала, що не маю зараз часу.
Ввечері я почула дзвінок у двері. Злякалася, але наважилася відчинити. Побачила розкішний букет троянд і листівку, у якій було вказано місце та час зустрічі у ресторані. Я довго не могла повірити у це, але все ж пішла на зустріч.Андрій сказав, що закохався в мене і його всі ці роки не відпускають почуття, а я просто мовчала. Нічого не відповіла.
Після того, як я повернулася до своєї сім’ї, то зрозуміла, що життя з моїм чоловіком стало нестерпним, тому ми подали на розлучення.
Після того, я зустрілася з Андрієм і щиро сказала про свої почуття до нього.
Минув четвертий рік, як ми повінчалися і живемо разом. Такою щасливою я вже себе не пам’ятаю. Маємо спільну донечку та він всиновив моїх синочків.
Як вважаєте, я зробила правильно, що пішла від першого чоловіка?
