У мого чоловіка є рідна сестра. З неї свекруха дотепер здуває пилинки, дівчині слава Богу вже 26 минуло! такою вже опікою її оточила, що годі й уявити. Годує, одяг прасує, поки Даша не роботі, то передзвонить до неї кілька разів. Якісь нерозлийвода.
Добре, що мама їй хоч з хлопцем дозволила зустрічатись, і заміж вийти, і дитину народити. Та навіть коли Даша до чоловіка переїхала, то їхнє трепетне спілкування не закінчилось і не скоротилось.
Сестра все так, як раніше любила прозвітувати матері про те, що вона їла, пила, що робила. Свекруха часто приїжджала до неї додому, допомагала. А потім заявила, що переїжджає до них.
Чоловік Даші того не стерпів. Йому їхнє спілкування і так у горлі стояло, а бачити тещу щодня він не планував. Тож коли побачив, як повернувся з роботи, що вона вже свої речі до шафи кладе, то лагідно попросив зібрати їх назад.
– Вибачте, але Даша зі мною не радилась. Вона перебільшує, ми чудово справляємось самі, я вже викликав вам таксі, тому поспішіть.
Потім по всій родині ходило, що Мар’яну Василівну зять вигнав зі свого дому: “Ганьба, як Даша таке допустила?”, “Що за зневага до тещі?”
Горе пополам усе минулося. Вже і дитинка їхня підросла. Настало літо. Даша з чоловіком знайшла гарячі путівки на море. Вона на радостях подзвонила до мами, що вперше поїде на море, а та їй в істерики:
– Ти здуріла? З маленькою дитиною їхати! А якщо з нею щось станеться, якщо захворіє? – горланила на неї мати.
Даша не очікувала такої реакції від мами. І подзвонила за порадою до брата. Мій чоловік це послухав і лиш засміявся:
– Не знаю, чому вона так казала тобі! Ми ж з дружиною їздили так само! І наш Сашко був такого ж віку, що ваша мала.
Попри крики та істерики свекрухи вони таки поїхали на море. Все було чудово перших три дні. Потім їхня донечка справді трохи застудилася. Даша ніколи нічого не приховувала від матері. Сказала, як є, що дитина шмаркає.
Мар’яна Василівна навіть не дослухала до кінця. Вона (як потім нам розказала) одразу викликала собі швидку. Дуже збентежила її та новина, вона ще й повигадувала собі чогось страшного.
Тепер свекруха прикута до ліжка. Потребує постійного нагляду. Свекруха сама себе довела тими нервами. Постало питання хто її буде доглядати. Ми зібралися разом, щоб це обговорити й щось вирішити.
Шукати якусь доглядальницю – надто дорого. Перевезти маму до Даші теж не варіант, квартира мала та і чоловік буде проти, дитина маленька. Потім всі глянули на мене. Я посміхнулась.
– То вихід один? Добре, я за нею пригляну. Але лише за однієї умови. Ви компенсуєте мені мою зарплатню, бо ж я не зможу працювати, вірно? І таку ж суму, яку би ви платили доглядальниці! У мене медична освіта, я зможу допомогти їй у будь-яку хвилину.
Всі аж випали від моїх слів. Такого виразу обличчя у свого чоловіка я ніколи не бачила. А на що вони розраховували? Що я безплатно проміняю своє звичне життя, яке мені подобається на постійний догляд за чужою по суті жінкою?
– Якщо у вас не вистачає грошей, то можете її квартиру здати в оренду, а гроші платити мені. Тоді я переведусь на дистанційну роботу. І вона буда завжди під наглядом.
Та вони навіть слухати не стали.
– З ріднею так не вчиняють! – голосила Даша.
Чоловік на мене теж образився. Досі не розмовляє. А Даша телефонує щодня і повчає мене, що так робити не можна. Напевно не змогли б пережити, якби я отримувала дві зарплатні.
Хіба я сказала щось не те?
