Я вдова з недавніх пір. Дітей не маю. Мій чоловік був старшим за мене на 18 років. Його покійна колишня дружина попросила нас одружитися, коли її не стане. Так і зробили. Ми прожили разом 20 років. Недавно до мене прийшов син чоловіка. Він дізнався, що батько залишив все майно мені.
Я самотня жінка. З того часу, як не стало мого чоловіка, мені більше ні з ким поділитися горем і радощами. Я знаю, що тут читачі часто радять людям, що робити у важких життєвих ситуаціях. Тому вирішила написати й свою історію, може, хтось, дійсно пройметься і дасть добру пораду.
Моєму покійному чоловікові я доводжусь двоюрідною племінницею. Коли його жінка помирала, вона попросила його одружитись зі мною. Тому після смерті Сергій Миколайович приїхав до мене і зробив пропозицію. Я на той час вже була одружена, але той шлюб був жахливим, ми думали розлучитися, а пропозиція Сергія мене лише підштовхнула до цього.
Я ніколи не відчувала себе такою щасливою, як поруч з другим чоловіком. Він намагався скрасити кожен мій день. Постійно вигадував якісь романтичні та дивовижні зустрічі, або прогулянки. Це було справді неймовірно. Чоловік був розумним, працьовитим і дуже привабливим, як на свій вік. Ми одружились, коли йому було 42. і прожили 20 років разом.
Але раптом його спіткала хвороба. Чоловікові стрімко ставало гірше. Я не відходила від ліжка в останні дні його життя. А, коли він все ж пішов, почалося найгірше.
Сергій Миколайович переписав все своє майно на мене. А в поминальний день з’явився його син з дружиною. Він неоднозначно сказав мені:
– Або ви продаєте все і ділитися грошима з нами, або ми будемо розмовляти зовсім по-іншому.
А потім додала і його дружина:
– Добре тобі. Пануєш тут в чужому домі. Сину нічого не дісталося.А внук з молодою невісткою і дружиною взагалі по кутах вештаються.
Тоді і я не стала мовчати. Запитала, чому я вперше їх бачу? Чому вони не навідувалися до батька увесь цей час? І чому не прийшли попрощатися, коли він занедужав. На це вони мене лише облаяли. Словом, в мене тиждень на роздуми. Пішли та грюкнули дверима.
Я розумію, що мій чоловік свідомо не вписав дітей в заповіт. Не хочу перечити його волі, але й сваритися з ними не хочу. Поки нічого не продаю. Не можу. Дуже мені це все рідне. Залишається чекати наступної розмови.
Що б ви зробили на моєму місці?
