Коли Лізі виповнилося два роки, то її батько пішов із сім’ї. Йому остогидла сімейна рутина. Не тягло молодика ні до дитячих капризів, ні до сімейних клопотів. Не цікавили прохання дружини про допомогу та й сама дружина, будемо відвертими, також не викликала у нього ніякого зацікавлення. Увійшовши в роль матері, та перестала приваблювати коханого, як це було раніше. Ще би… Тоді у неї був час на себе, а в декреті про таке можна тільки мріяти.
Тож чоловік і вирішив спалити всі мости й полегшити собі життя. На сайті знайомств знайшов подругу. Звичайно ж, у неї ні дітей, ні проблем – руки цілком розв’язані. Це йому подобалося куди більше, аніж рутина звичайного сім’янина. Тож дружині ж постійно казав, що роботи валом, тому й повертається додому пізно, а сам ходив «наліво». Брехав і про зарплату. Ну а як же, коханку ж потрібно було забезпечувати. А про дитину годі й думати.
Так жінка й залишилася сама з донечкою на руках. Не знала, як жити далі. Вона справді любила чоловіка, тож не могла навіть уявити, як він міг так учинити з нею та їхньою маленькою Лізою. Втім, попри відчай та втому, одне жінка знала точно: назад його не прийме, хоч би на колінах приповз. У голові народилося непереборне бажання побачити, як колишній жаліє про скоєне. Так воно і буде – пообіцяла сама собі і вирішила віддати все, аби тільки втілити заплановане. Втім, спершу слід було поправити матеріальне становище.
При розлученні чоловік запросив свою частину від квартири, ніби бажаючи залишити доньку і дружину з нічим. Житло довелося продати й знайти нове. У ньому ж все було абияк. Потрібен був ремонт. Тож справ з’явилося вдосталь. Жінка обривала шпалери, чіпляла їх самостійно – бралася за все, чого досі не вміла. І хто б міг подумати, що згодом звичайний ремонт переросте у ціле хобі. Жінка вивчила спеціальну комп’ютерну програму для дизайнерів, заглибилася в читання тематичної літератури, отримувала кайф від походів по будівельних магазинах, від переглядів журналів зі стильними ідеями. Здавалося, що життя нарешті налагодилося.
Минуло ще близько десяти років. Тепер захоплення переросло у власний бізнес. Жінка працювала не покладаючи рук, знаючи, що всі її зусилля точно будуть винагороджені. У вільний від роботи час відвідувала фітнес-клуб, зустрічалася з подругами, себто проживала все те, що втратила під час нещасливого шлюбу.
Дочка, до речі, виросла справжньою красунею. З батьком вона не спілкувалася, але кілька разів запитувала, що він за людина. Сказати було нічого.
Одного разу вони з Лізою вийшли з кафе, попрямували до машини. І, знаєте, як це буває у житті… Зустріли того, хто кинув їх понад десяток років тому. Виглядав він геть не дуже: неголений, погладшав, та й в цілому так собі… Чоловік впізнав колишню дружину. Глянув на Лізу, зрозумів, що то його донька. Привітався. Запитав, як вона.
З коханкою той розійшовся, після того, як вона сама втекла до іншого. Життя, як-то кажуть, схоже на бумеранг.
Героїня поспішила попрощатися, а чолов’яга з посмішкою попросив номер її телефону. Та відмахнулася – не було про що їм розмовляти тепер.
І ось нарешті здійснилася та мить, якої жінка так довго чекала. Чоловік нарешті шкодував, що кинув дружину із дитиною.
Усвідомлення часом приходить. Жаль тільки, що надто пізно.
Як Ви можете прокоментувати вчинок чоловіка?
Що на Вашу думку допомогло жінці не впасти духом?
