Ніби за розкладом, мій чоловік стабільно тричі в тиждень запізнюється на вечерю.
Понеділок, середа, п’ятниця.
А от минулої неділі, сусід по дачі, зателефонував і сказав, що нам від заморозків трубу розірвало – Сашко зірвався і поїхав ліквідовувати аварію. А я цілий день провела сама, хоча ми мали бути разом.
А як задумалась, то взагалі цілий листопад ми провели нарізно. То в університетів чоловіку семінари доставили, він повинен був їх проводити, то ще щось.
Я б могла запідозрити чоловіка у зраді, та він приводів не давав: завжди був ніжний зі мною, турботливий!
До того ми були одружені лише 2 роки, тож суперниці не було – я впевнена.
Але я згадала попередження моїх подруг про молоденьких студенток, які готові на все заради заліку.
Та мій Сашко був принциповий у цьому питанні. Подачок не приймав ні в якому вигляді. Ні від кого.
Я вчергове чекала на чоловіка з роботи. Вечеря вже остигла і виглядала не так апетитно.
А я сиділа і роздумувала, що ж чоловік може приховувати? Може підробіток який знайшов? Останнім часом у нас в матеріальному плані не все гладко. Навіть на літній відпочинок не почали відкладати..
Я так хотіла проїхати в Прагу на тиждень хоча б! Насолодитись архітектурою, погуляти вузенькими вуличками, покататись на пароплаві! Та, мабуть, не судилось цього року.
Я почула, як відкриваються двері – Сашко повернувся.
– Привіт я підійшла і обійняла його.
– Привіт, кохана. Що у нас на вечерю?
Я з піднятим настроєм, почала розігрівати вечерю. Йому сподобалось, що я так його зустріла після роботи.
Поки чоловік пішов в душ, я створила романтичну атмосферу – запалила свічки, налила вина, на столі його вже чекала знову гаряча курочка з картоплею.
“Чудово, цей вечір буде незабутнім…” – тільки я про це подумала і у двері хтось постукав.
Я до останнього сподівалась, що це сусідка прийшла за сіллю, а ні. Там стояла якась блондинка. В руках у переносній колясочці була дитина. Самій дівчині на вигляд не більше 20 років.
Я вже подумала, що це студентка Саші, яку він на іспиті завалив! Скільки просила його не причепатись до матусь. Їм же ж не можна хвилюватися!
– Добрий вечір, а Саша вдома? – запитала блондинка.
– Таня? ти що ту робиш? – спитав чоловік з-за моєї спини. Аромат його гелю для душу витав з усіх боків. Він дуже здивувався. І був занепокоєний. І чомусь, він дівчину назвав на ім’я. А усіх своїх студенток він кликав по прізвищу та імені. З чого такі привілеї?
– Пробач, що ми так..Я.. Ти зробив для нас стільки. Але я вже все вирішила. Макарчику буде краще з тобою, а мені треба на ноги встати. Я не готова бути мамою, розумієш? Я не маю ні професії, ні роботи, що я йому дам? Мені треба довчитись, а зі сином, я не зможу цього зробити..
Дівчина витерла долонею сльози, які покотились по щоках.
Вона простягнула мені колисочку з немовлям, а я ніби уві сні. Потягнула руки і прийняла її.
Я не розуміла, що робиться… Як в один момент, так усе змінилось?
