Василь Петрович прожив багато років у шлюбі з Марією Степанівною. У чоловіка завжди було багато претензій, але останнім часом йому взагалі здавалося, що дружина нічого не робить, а йому доводиться займатися усіма справами і фінансово їх забезпечувати.
От, наприклад, повертається чоловік з роботи, а поїсти немає що. У холодильнику стоїть суп, який треба розігріти, такі ж холодні котлети і незаправлений салат. І що робити? Доводиться їсти буженину, яку достатньо нарізати. А що тим часом робить Марія? Пішла на якусь другу роботу. Їй би лише привід чкурнути з дому і нічого не робити! Якби хоч гроші до хати приносили, а то у неї завжди пустий гаманець.
Тож Василь Петрович наївся м’яса (яке все одно напередодні запекла Марія Степанівна), напився компоту (його теж зварила дружина) і вирішив лягти відпочивати. Він кинув оком на брудний кухонний стіл, який був вкритий крихтами після його трапези і ще раз подумав про те, що його дружина нікудишня господиня.
Зовсім скоро чоловік заснув на канапі. Ввечері додому повернулася жінка. Вона принесла пакети з продуктами. У магазині Марія Степанівна розраховувалася своїми грішми, бо чоловік відкладав зарплатню і витрачав її лише на великі покупки. Воно й не дивно, що коштів у дружини ніколи не було, адже вона обслуговувала увесь їхній побут. Та це не заважала Василю Петровичу вихвалятися перед усіма своїм вкладом у родину, благополуччя якої тримається лише на його плечах.
Дружина розібрала продукти, поскладала розкидані черевики в коридорі, повісила куртку на вішак і прибрала залишки їжі після обіду чоловіка. Потім вона протерла стіл від крихт і компоту. Одразу підмела підлогу. Тим часом на плиті вже грівся суп, а на пательні смажилися котлети. Марія Степанівна перемастила салат і пішла будити Василя, щоб він принаймні нормально повечеряв.
Чоловік поїв і взявся вкотре докоряти дружині, що та нічого не робить по дому і грошей в сім’ю також не приносить. Усе лише на ньому. Зрештою, він ще трохи побуркотав і пішов назад на диван, бо по телевізору розпочинався його улюблений серіал. Усе це Марія Степанівна пропускала повз вуха. Вона вже давно звикла до скарг Василя.
Так минали дні. Якось дружина захворіла і потрапила в лікарню. Чоловік залишився вдома сам. Перший час він їв те, що було в холодильнику. Та скоро харчі закінчилися і їсти справді було нічого.
На столі багато крихт. Підлога також вся в залишках їжі. У раковині гора брудного посуду. Ноги прилипали до землі через липкі плями. Василь Петрович вирішив зателефонувати до сина і висловити йому своє обурення. Той звинувачував молодих в тому, що вони виїхали закордон і залишили батьків напризволяще. Через них йому доводиться жити у свинарнику.
Син не розгубився і нагадав батькові, що той завжди жаліється, ніби йому все доводиться робити самому, тому нехай зараз також самостійно розбирається з проблемами. Це ж відповіла дружина, коли чоловік і їй втсиг наскаржитися. Потім вона додала:
– Можливо, ти нарешті помітиш мою роботу. Я готувала, прибирала, прала, купувала продукти й оплачувала комуналку. Ти лише приходив з роботи, їв і дивився телевізор. При цьому зранку одягав чисту випрасувану сорочку і взував напастовані черевики. Я постійно дбала про тебе, а ти цього ніколи не цінував. Думав, що все лише на тобі.
Через два тижні Марія Степанівна повернулася додому. На її здивування, у квартирі було прибрано. Василь Петрович втомився від бруду і сам поприбирав. А ще він перший раз за багато років сходив за продуктами. Ціни на харчі шокували його. Та чоловік навіть власноруч почав готувати, щоб не вмерти з голоду.
Нарешті він зрозумів, скільки всього робила дружина. Василь почав цінувати свою Марію, адже ніхто крім неї про нього не подбає на старості літ.
На які думки надихнула вас ця історія?
