– Збирайся. Переїдете з дочкою до мене, – заявила свекруха.
Ми з нею ніколи не ладнали. Однак зараз лише вона мене підтримала. Моя рідна мати сказала, що у неї немає місця для мене. А це все через сестру, яка жила разом з нею і командувала усіма.
– Дякую, Ірино Миколаївно…- ледь вимовила я. Я вперше щиро говорила такі слова у сторону свекрухи.
– Та чого ти, ми ж не чужі люди, – відказала вона і потягнулася за онучкою. – Ходи до мене, красуне. Нехай мама пакується, бо ви їдете до бабусі. Ти не проти у мене гостювати? Я тобі казочки буду читати та ігри бавитися…
Мені не вірилося, що це була моя свекруха. Раніше вона не визнавала свою онуку. Твердила, що я нагуляла дочку, тому вона приймати її не збирається.
А зараз Ірина Миколаївна звільнила для нас велику кімнату, а сама перебралася в меншу. Я з подивом дивилася на неї.
– Чого дивишся на мене? Дитина скоро почне повзати, тому їй потрібен простір. Мені ж буде зручно і тут. Розбирай речі, а за годину вечеря, – мовила свекруха.
Вона приготувала мені овочі на пару і відварене м’ясо.
– Тобі краще дієтичну їжу вживати, поки годуєш грудьми. Та це твоє діло, якщо хочеш я можу і підсмажити щось інше.
У холодильнику я побачила запаси з дитячим харчуванням.
– Мабуть, пора вже підгодовувати. Ти кажи, якщо тобі ці баночки не подобаються. Можемо купити інші, – запропонувала свекруха.
Після цих слів я більше не могла тримати себе в руках. Сльози котилися градом по моєму обличчі. Ще ніхто так не турбувався про мене і мою доньку. Такого ставлення я точно не очікувала від свекрухи, яку раніше на дух не переносила.
– Та чого ти плачеш. Чоловіки ненадійні. Я також Олексія самостійно виховувала. Його батько покинув нас, тому я не дозволю своїй онучці теж рости в таких умовах. Все, досить тих сліз, – пригорнувши до себе, сказала свекруха.
– Ірино Миколаївно, я вам така вдячна. Не знаю, що ми б без вас робили, – крізь сльози промовила я.
– Та це я такого безвідповідального сина виховала. Мушу виправлятися як можу. Йди краще умивайся і лягай спати. Зранку буде легше.
Ось моїй дочці один рік. Це свято ми зустріли втрьох, разом з улюбленою бабусею. Обідом донечка пішла спати, а ми пішли пити чай з тортиком. Раптом пролунав дзвінок у двері. Ірина Миколаївна пішла відчиняти.
– Мамо, це – Віра. Віро, а це – Ірина Миколаївна, моя мама. Знайомтеся. Ми хочемо переїхати до тебе на деякий час, бо робити у мене немає, а на оренду житла гроші потрібні…
Я одразу впізнала голос свого колишнього чоловіка. Почувши їхню розмову, я подумала, що зараз свекруха нас з малечею виставить за двері. На очах з’явилися сльози.
– Іди звідси разом зі своєю пасією, щоб я і духу твого не бачила! Залишив свою дружину з дитиною без копійки, а тепер тобі все повернулося! І ти, Віро, бережися. Бо й тебе може обікрасти й зникнути.
Як я помилялася щодо свекрухи. Зараз Ірина Миколаївна замінила мені рідну маму. Ми прожили разом 6 щасливих років. Потім я вдруге одружилася. На весіллі свекруха була мамою нареченої. Зараз моя дочка ходить в школу, а я чекаю на появу сина. Ірина Миколаївна теж з нетерпінням чекає зустрічі з онуком.
Чи правильно вчинила жінка, коли запропонувала прихисток невістці з онукою, а сина прогнала?
