Мені було 20 років, коли я вийшла заміж. З Сергієм у нас було велике кохання. Ми тішились один одним і сумували, коли не бачились. Він працював тоді таксистом, а я продавцем у магазині одягу.
Я завжди приходила швидше, аби приготувати чоловіку смачну вечерю. Кожен наш день був яскравим на емоції.
Ми уже почали думати над дитинкою, хоча боялись, що трохи зарано. Та десь через півтора року спільного життя, я почала відчувати, що Сергій віддаляється від мене. В той період я дуже зле себе почувала, буля вся на нервах. Але вирішила зробити тест на вагітність. Він виявився позитивним. Я була дуже рада цій новині. Тільки от шукала зручного моменту, щоб поділитись нею з чоловіком.
Дочекалась..Того ж тижня Сергій підійшов до мене і сказав, що більше не кохає.. На його шляху знайшлась інша жінка.. Краща за мене.. В той момент я не хотіла його відмовляти, благати залишитись чи щось в цьому роді. Я відпустила. Хоч і мені було дуже боляче це почути. За дитину я теж нічого не сказала..
Ішов час. Хоч і я стала менш повороткою, працювати не хотілось взагалі, низ живота періодами дуже тягнув, навіть на підтримку лягала. Настрашилась за малюка тоді дуже. Та я не могла більше ні на кого розраховувати. Це був, мабуть, найважчий період мого життя. Мені потрібно було думати за майбутнє дитинки.
Я народила прекрасну, найкращу у світі доньку. Назвала її Вікторією. Вона дуже була схожа на Сергія. Дивилась на неї, а згадувала його.
Час летів невблаганно швидко. От вона пішла у садочок. А ось уже з бантиками стоїть на шкільному подвір’ї. Перший раз у перший клас. Вікторія була старанною. ученицею. Їй усе вдавалось, навчання для неї було цікавим та легким, а ще вона знаходила бажання та час на гуртки. Їй подобалось дізнаватись щось нове.
Одного разу, я забирала Віку зі школи. Тоді вона ходила уже в третій клас. Вона щось щебетала про день у школі, я її слухала. Та раптом я розвернула голову і пробачила біля магазину, до якого ми підходили свого колишнього чоловіка. Він теж нас помітив. Підійшов, привітався.
– І хто ж ця красуня? – запитав у доньки.
– Я Вікторія.
– Ой, яке красиве у тебе ім’я. Скільки тобі рочків?
– 8 уже. Я доросла.
Сергій склав пазлик до купи. він зрозумів, що за віком – це його донька. Він почав мені ставити запитання. Я не хотіла відповідати на них. Я взяла дитину за руку і пішла геть.
Тоді Сергій почав приходити до нас додому. Три дні я не впускала його, та на четвертий все ж наважилась. Зрозуміла, він не заспокоїться.
– Я навіть не міг подумати! Чому ти мені не сказала? Я мав право знати! – обурювався чоловік.
– Я.. – він перебив мене.
– Я був неправий, Таню. Я швидко зрозумів, що помилився. Ти моє кохання. Справжнє і єдине. А жінка з якою я зараз живу, уже мені остогидла. Як би я хотів повернути час назад… Я думав, ти уже маєш нову сім’ю.. Таню. можливо, у нас ще все вийде?
– Все, досить! Я не хочу слухати цих виправдань. Ні, нічого у нас вже не вийде! Ти моїй дитині ніякий не батько. Народити – це одне, а виховати – зовсім інше. Тебе не було поруч зі мною, коли ти мені був потрібен. А тепер мені не потрібно тебе!
Я сказала йому все, що накипіло. Я вже не злюсь на Сергія, але бачити його більше не бажаю. Ні в своєму житті, ні в житті Вікторії..
Як ви гадаєте,правильно зробила жінка?
