– Моя мама поганого не порадить. Правду вона каже. Я ж по совісті чиню. Я ж твою доньку виховую, як власну. Тому ти маєш платити моїй доньці грошима своєї дитини.
– Це як? Я нічого не зрозуміла. – перепитала у мене жінка.
Якось мій чоловік прийшов від своєї мами. Довго його вдома не було. Десь тижнів зо два.
– Ну як це не розумієш? Сама подумай. Мої аліменти – це 10 тисяч на місяць. Додатково це різні кишенькові витрати. Решту моїй доні забезпечує моя колишня. А твоїй доньці через загиблого батька, себто твого чоловіка, щомісяця приходить 12 тисяч гривень. І ще й я твою сім’ю зараз забезпечую. Для чого твоїй дитині такі гроші? Вони потрібніші дитині, яка вже росте без батька і яку немає кому забезпечувати. Розумієш?
У дечому я чоловіка нарешті зрозуміла. Але загалом логіки в його ідеї (чи то в ідеї свекрухи) я не бачила.
Я прекрасно розумію, що моя свекруха не є рідною бабусею моїй доні, зате доня її сина від першого шлюбу – її законна внучка. Ясно, чому вона так захищає ту рідню і байдуже ставиться до мене. До такого ставлення я змирилася. Не з нею мені, зрештою, жити. Але для чого мою дитину обкрадати? За що я їй повинна платити грошима власної дитини?
Бідно живе? Без батька?
Та дитина має маму, отримує хороші аліменти, має кишенькові гроші та ще й бабуся на гривні не скупиться. Хіба моя дитина отримує більше?
Свекруха останні копійки колишній невістці віддає. А потім у нас просить. І знову все їй віддає.
– Мені 15 тисяч не вистачає. Ви мені маєте позичити. Я вже їду. – ось так свекруха заявляє нам про нестачу коштів.
Йдеться про велику суму. І ми обоє прекрасно знали, куди далі підуть ті гроші.
Намагалися поговорити з жінкою.
А вона нам:
– На рідній онуці я економити не збираюся. Ви її? Вона ж голодненька. І одяг новий купити треба! У неї батька немає! Мушу я допомагати!
У чоловіка одразу прокидалася чи то совість, чи батьківський інстинкт, але він витягав гроші й віддавав їх матері. А згодом, завдяки таким махінаціям свекрухи, сума аліментів зростала до тридцяти тисяч. Як? Гадки не маю.
Загалом чоловік заробляв усього сорок. Цікаво було здогадуватися, на що ж нам жити?
Тому непогано жилося колишній дружині з її донькою на мої сімейні кошти. Вони, до слова, самі не просять. Тільки свекруху підмовляють і проти нас налаштовують.
І мені б так жити хотілося, еге ж.
“Твоя доня на екскурсію до Варшави їде. Я грошей їй дала на поїздку, а сама з нічим. Скинь трохи.”
“Я онучці вирішила телефон новий подарувати. Взяла кредит. Тобі договір передаю. Сплатиш. У мене пенсія маленька”
“Слухай, ти ж сама мати. Хіба не знаєш, які це витрати? Дівчинка підростає, їй потрібні речі хороші, нові гаджети, неповторні емоції. Про свою ж дитину ти дбаєш. То не заважай мені турбуватися про власну.”
Такі фрази лунали ледь не щодня. Мені здавалося, що я скоро з розуму зійду. Важко було зрозуміти: чи це і справді я чогось у вихованні не розуміла, чи мої родичі використовували мою сім’ю?
Але все погіршилося тоді, коли свекруха дізналася, що моя донька ще й допомогу соціальну отримує.
– Ти забезпечуєш чужу дитину, а вона й без того допомогу отримує. А хто про твою власну подбає? – сварилася мати чоловіка.
Того разу вона знову прийшла просити у нас грошей для своєї онуки.
– Ви думаєте, що тих грошей, які отримує моя дочка, як компенсацію за загибель батька, має вистачити їй на всі потреби ще й на майбутнє залишитися. Так?
– Її ще й новий батько утримує. Мій син цілком її забезпечує. Виховує, як рідну. А з власною дочкою навіть не бачиться. Повинна ж бути справедливість. Тому віддай гроші дитині, яка росте без батька, щоб усе було по чесному.
Я довго трималася. Терпіла з поваги до старших людей. А тоді не витримала й висловила свекрусі все, що думала про неї. Ясна річ, жінці таке не сподобалося, а хто в цьому світі любить правду?
Якщо свекруха так хотіла справедливості, то ось їй правда: мій чоловік витрачає на колишню сім’ю майже весь місячний дохід. До того ж квартира дісталася першій дружині. На вихідних він у колишньої. Тому дитина батька бачить. А що дістається моїй доньці? Дірка від бублика?
Тож я вирішила поговорити з чоловіком наодинці. Без участі свекрухи.
Я рада, що він такий дбайливий та відповідальний батько. Втім, та дівчинка – не єдиний його обов’язок. А нову сім’ю кому забезпечувати? Мені? І так усі живуть у моєму будинку, їдять мою їжу, витрачають мої гроші. Для чого мені чоловік? Я й без нього так жила. Навпаки витрат було менше.
Перед заручинами все було геть по-іншому. Та й обіцяв він мені не таке життя.
Але, як тільки з’явився штамп у паспорті, то жити ми стали шведською сім’єю. У нас ніщо не проходило повз вуха свекрухи і погляд колишньої дружини. Остання розносила містом чутки. Постійно скаржилася свекрусі на мене. Після чого старенька одразу ж бігла мене виховувати. Постійно дорікала, що я із сім’ї чоловіка забрала. Розбила такий міцний шлюб. А тепер її син ще й за моєю донькою повинен наглядати замість того, щоб свою забезпечувати. Після того всі наші доходи почали рікою текти туди.
– У доньки є вітчим, а у його доні – нікого.- постійно співала мені одне і те ж свекруха.
– Але батько платить їй аліменти і залишив ціле житло. До того ж у неї є мати і бабуся. Тому я не бачу причин обділяти ще й мою доньку.
Зрештою, мені довелося поставити чоловіка перед вибором, бо терпіти таке я більше не могла.
Чоловік вагався. Спочатку просто пообіцяв усе виправити. Намагався переконати колишню дружину, аби та припинила спілкуватися з його мамою і не вимагала в його сім’ї ніяких грошей. Але та заявила, що гроші їй не потрібні – бабуся сама їх внучці приносить. А звідки та їх бере, жінку мало цікавило.
Чоловік зрозумів, що там розмовляти марно, і пішов до матері. Тоді він вперше їй категорично заборонив просити у нього грошей. Сказав, що більше ні копійки їй не дасть, якщо вона так з ним поводиться.
– Це ти так з мамою говориш, так? Це тебе жінка твоя так накрутила? Еге ж! Ти ж пам’ятаєш, що обіцяв доньці відпустку? Не дотримаєш слова?
– Нічого, якось і без відпустки виживе. Можеш сама їй все оплатити. З власної пенсії. А мені час зайнятися іншою донькою.
Після розмови свекруха заявила, що їй погано. Почала вдавати хвору і мій чоловік був змушений переїхати до неї. Навіть на роботі відпустку взяв.
І ось якраз минуло два тижні відтоді, як чоловік переїхав до свекрухи. Він тільки повернувся і вже з порогу заявив, що я повинна виплачувати його доньці гроші.
Він ніби зазомбований говорив, що я повинна забезпечувати його дитину. А в іншому випадку погрожував мені розлученням.
Я його уважно вислухала й зробила висновок: ми розлучаємося. Для чого мені чоловік, якого цілком забезпечуватиму я? Ще й сім’ю його колишню на власній спині тягти?
Якщо хоче, то може повертатися до своєї доні і її матері. Або жити у моєї свекрухи. Мені байдуже. Я з ним більше спілкуватися не хочу.
Я не буду страждати через чоловіка, який не має власної думки. І дитину свою обділяти також не збираюся. Бо, доки моя донька змушена відмовляти собі у всьому, його чадо, живучи на мої кошти, матиме і новий одяг, і гаджети, і навіть на відпочинок у Єгипет полетить. Оце вже ні.
А далі що?
А далі розлучення.
Нехай свекруха разом зі своєю невісткою забирають того горе-чоловіка й використовують його, як хочуть. Йому вже ніщо не допоможе. А я в цьому участь брати не збираюся.
А як на місці головної героїні вчинили б Ви?
Чи вважаєте нормальною забаганку чоловіка розриватися на дві сім’ї?
