Петро не був на Україні уже 5 років. Він поїхав на заробітки в Німеччину, щоб мати змогу народити діток з дружиною. Вони довго намагались, та ніяк не виходило. Лікарі порадили їм зробити штучне запліднення. А воно коштує немалих грошей. Найшвидше рішення – заробити їх за кордоном.
Чотири місяці він відпрацював – цього було достатньо на процедуру ЕКО. Він повернувся додому і вони одразу ж пішли в лікарню. Перша підсадка була не успішною. Тож Петро повернувся в Німеччину. Потрібно спробувати ще раз.
Та додому Петро так і не повернувся. Оклигав у чужій країні, а хто він не знає. Його знайшли зі струсом мозку в парку, без грошей та документів. Йому допоміг Іван, українець, який уже 20 років проживав у Німеччині.
Іван, побачивши побитого хлопця, одразу нагадав собі про брата, який загинув у автокатастрофі, тож він не міг не допомогти. Іван забрав земляка до себе, поки той не згадає, хто він і звідки. Роботу Петру знайти було важко: без документів, без візи, жив тут нелегально. Але згодом почав підробляти на будівництві.
Приживши так три роки у нього поступово почала відновлюватись пам’ять. Він згадав дружину, своє рідне село. Чоловіка взяла досада. Дружина певно й забула за нього зовсім. Стільки часу пройшло, а він жодного разу не зателефонував до неї.
Петро звернувся у консульство – йому відновили документи. Чоловік подякував Івану за його добре серце і чкурнув на батьківщину.
Дорогою додому Петро багато роздумував: а чи не знайшла його дружина собі когось іншого? Можливо заміж вийшла вдруге?
Чоловік зайшов на подвір’я. Жінка якраз поралась по господарству. Побачила його і зомліла.
Тут із хати вибігли дві дівчинки. На вигляд їм було рочків три. Петро привів жінку до тями і запитав:
– Дарино, ти що знайшла когось іншого?
– Та ні, це твої діти – відповіла дружина – Я зробила другу підсадку, вона була успішною. Ось тепер у нас двоє прекрасних малят.
Батьки Дарини померли і залишили їй у спадок будинок. Вона продала його. Цих грошей їй вистачило на процедуру ЕКО та на проживання у декретній відпустці.
– А ти? Ти де був весь цей час? Я й не знала, що думати. Боялась, що ти загинув… – схвильовано додала жінка.
Петро розповів їй про все, що з ним сталося. Чому він пропав, чому не дзвонив. Та все уже позаду.
Тепер він батько двійні. Петро вирішив поділитись цією новиною з Іваном – вони і досі часто спілкуються.
Іване навіть обіцяв приїхати в гості.
Минуло 6 років, дівчатка виросли, пішли до школи. Петро знайшов роботу на меблевій фабриці і більше за кордон їхати не збирається.
А що б ви думали, якби від вашого чоловіка довго не було ніяких звісток? Як думаєте, Дарина сиділа склавши руки чи шукала його?
