Що не кажіть, у житті немає випадковостей. Усе довкола нас і те, що трапляється із нами – закономірності, що зустрічаються на нашому шляху задля тієї “великої” мети. Досвід, яким би він не був, дарує нам нові знання та вміння. А, що найголовніше – усвідомлення того, що ми стали на крок ближчими. Навіть якщо поки не зрозуміти, ближчими до чого.
У кожного в житті трапляються люди (так, саме трапляються), які зникають після певних подій чи моментів. Є і ті, які залишаються поруч з нами на тривалий період. Рідше – на все життя. Втім, навіть так звані “люди на кілька днів” здатні серйозно повпливати на нас і на наше майбутнє. Як інакше ви готові пояснити те, що пам’ятаєте хлопця, із яким ви провели аж два дні разом тоді, коли вам було п’ятнадцять?
Кожна зустріч не є випадковою. Кожна зустріч відбувається для чогось важливого.
Такі зустрічі поділяються на три основні типи:
Перший тип – зустрічі, які мотивують нас до дії.
Людина не може рухатись вперед наодинці. Їй потрібний “наставник” – той, хто пробуджує внутрішній потенціал і бажання діяти. Тому у нашому житті і з’являються ті, що змушують нас розвиватись, вчать чомусь новому. Або ж навпаки – ми зустрічаємо “учня”, якому вимушені передати свій досвід. Усі ці зустрічі розвивають нас, у якій ми ролі би не були. Вони вчать нас змінюватись і, що не менш важливо, любити.
Другий тип – зустрічі, які не дають нам впасти.
Якщо ми рухаємось не у тому напрямку – доля наштовхує нас на тих людей, які допоможуть скоординувати шлях. Ці люди не тільки не дають нам впасти, вони допомагають не втратити себе. А ще – реалізувати свої мрії, але цього разу у правильному руслі. Такі зустрічі трапляються у ситуаціях кризових. Коли, здавалось би, світла у кінці тунелю немає. Але, насправді, у кінці тунелю є людина.
Третій тип – зустрічі, які ні до чого не зобов’язують.
Як не дивно, такі прості та невимушені зустрічі запам’ятовуються надовго, якщо не на все життя. Часом у такі моменти ми усвідомлюємо те, до чого не могли дійти власними зусиллями. Ці зустрічі завершуються не менш раптово, аніж розпочинаються. Це може бути спілкування із людиною у вагоні поїзду. Або – зустріч під час подорожі. І, за дивним збігом обставин, такі розмови змінюють нас. І, цілком можливо, змінюють нашого співрозмовника. Є у подібних зустрічах дивний сенс, який не кожному вдається осягнути. Але якщо ви його таки осмислите – будьте певні, це подарунок долі.
Спілкування супроводжує людину від народження і до смерті. Це той невидимий зв’язок, який часом і називають долею. Варто тільки навчитись відкриватись світу – і тоді світ буде відкритим для вас. Дозвольте собі змінюватись і розвиватись. І ви здивуєтесь, яким стане ваше життя наприкінці шляху.
Пригадуєте подібні зустрічі у своєму досвіді?
