Я б ніколи не переселила своїх батьків в однокімнатну квартиру на старість. Коли тобі тридцять, додому ти приходиш виключно для того, щоб поспати та відпочити. Протягом дня в тебе купа роботи, якісь захоплення, справи та зустрічі з друзями. Тоді можна жити в однокімнатній квартирі.
А от на старості, коли тобі хочеться побути вдома та провести вечір у спокої, одної кімнати мало. Ти ж навіть телевізор не можеш нормально подивитися. Тобі хочеться одне, а чоловікові – інше. Він хоче голосніше, а ти тихіше. Старим людям потрібно більше вільного простору. Ми не можемо проводити разом весь свій час, тому що це виснажує.
Саме тому, я не розумію, коли діти починають переселяти своїх батьків в однокімнатну квартиру, а самі займають їх великий будинок. Це ж справжнє знущання! Їм потрібно мінімум дві окремих кімнати. Вони ж виростили дітей, дали їм все можливе. Хіба ж вони не заслуговують на нормальну старість?
Я б не хотіла на старості років жити зі своїм чоловіком у маленькій клітці.
А ви?
