Звичайно, коли людина досягає віку зрілості, він повинен щось мати за душею, як кажуть: сім’ю, спеціальність, житло.
А у Юхима не залишилося ні родини, ні будинку. Так сталося, що при розлученні він не став ділити квартиру, а залишив все дружині і дітям. Сестра вмовляла розділити хоч якось квартиру і залишити за собою хоч кімнату в комуналці, чому в суд не подав на розділ? А він тільки відмахувався:
– Так дітям ж залишив, для них і купувалася. Не стану я з дітьми судитися, чи не сволота ж я остання.
А діти з колишньою дружиною квартиру продали, коли їхали жити в іншу країну. І залишився Юхим сам на знімній квартирі. Поки робота була, а спеціальність у нього була хороша, грошова, відкладав гроші, щоб купити якийсь кут, квартири знімав ті, що подешевше.
І тут сталося те, що сталося – потрапив Юхим в лікарню, потрібна була термінова операція, потім післяопераційний період. Довелося звільнитися з роботи. Поки прийшов в себе, гроші закінчилися. Виходило, що заплатити за наступний місяць за цю кімнату нічим і вихід один – бомжувати.
Подзвонив він свого старого друга, колишнього колеги:
– Шура, ти не можеш мене прийняти до себе хоч на два тижні, зовсім нікуди йти.
– Ну приїжджай, поговоримо, – розгублено відповів Шура.
Приїхав Юхим, розповів, що у нього трапилося. Розповів, що все, що відклав, пішло на лікарню, ліки, реабілітацію. Зараз роботи немає, значить платити за житло нічим, а ще й не зовсім здоровий. Звичайно, він буде намагатися влаштуватися хоч куди-небудь, але …
– Фіма, я тебе розумію, більше ніж на два тижні прихистити не можу, сам розумієш, які у мене обставини. – А у Шури дружина – колясочниця і мама хворіє.
– Розумієш, Фіма, тобі тільки чудо може допомогти, немолодий ти вже. А чудеса у нас, на жаль, бувають тільки погані, хороші кудись пропали.
– Прорвемося, – пообіцяв Юхим Шурі і додав: Дякую тобі!
Перший день не дав нічого втішного, всі спроби знайти роботу були невдалі. Перед Юхимом маячила реальна перспектива стати бомжем. Йому здавалося, що він опустився в глибоку яму, звідки вже не вибратися ніколи. Цієї ночі йому приснився його батько.
Він стукав палицею по підлозі і щось кричав, лаявся. Це був справжній кошмар і Юхим прокинувся весь в холодному поту. Коли сестра забирала з собою обох батьків при переїзді в Ізраїль, батько відмовився, сказав, що хоче померти там, де народився. Він і помер, а мама з сестрою поїхали …
Вранці Юхим прокинувся з рішучістю поїхати до батька на кладовищі провідати, так як давно у нього не було.
Хоча і накрапав дощ, він забрався на могилі, запалив свічку, постояв, сльози самі наверталися на очі, не хотілося нікуди йти, а лягти поруч з батьком. Потім побрів до виходу. На зупинці автобуса його покликала однокласниця Варя.
– Про Фіма, привіт! Давно не бачилися. Ти звідки?
– На кладовищі був, а ти?
– Так я також там була. А давай в кафе кави вип’ємо, поговоримо.
Зайшли, замовили по чашці кави. Звичайно, Варя виглядала не найкращим чином, але Юхим подумав, що і він зараз не красень, слово за слово, як не хотів Юхим скаржитися, але розповів про своє становище.
– Даааа, чудо тобі не завадить. Найперше, що тобі потрібно – це свій будинок. А знаєш, я тобі можу порадити один спосіб, ти не відмахуйся від нього відразу, моя подруга так зробила – у Вари прямо загорілися очі, коли вона це говорила.
– Ну валяй, розповідай, відповів Юхим і приготувався вислухати.
– Будинок ти повинен себе наколдовать.
Тут Юхим здригнувся. Як же він міг забути, що Варя вічно вірила у все надприродне, займалася і голковколюванням, гомеопатією, якими – то ритуалами, носила якісь амулети. Юхим зрозумів, що зараз буде вислуховувати очередной бред, а в стані, коли і так без цього погано, то …
– У мене подруга також виявилася в такому ж положенні, без будинку і без роботи. Їй то чи хтось підказав, чи то прочитала вона десь, що є прикмета про вишитих будинках. І переконує, почала вишивати будиночки.
– Варя, я вишивати не вмію, та й мені пора – перебив її Юхим і почав вставати.
– Стривай маленько! Ти ж малював? Подруга вишила один, потім другий, ще кілька будиночків зробила у вигляді брелоків і магнітиків. Потім повісила цей будиночок-брелок в центрі міста. І уяви, їй тут-же пощастило.
– Варя, спасибі за пораду, але ти знаєш, що я в це все не вірю.
– А що тобі заважає повірити. По вірі твоїй і тобі воздасться, ти візьми і повір!
– Добре, Варя, але я дійсно дуже поспішаю.
Спочатку він злився на себе, що попався і довелося слухати всю цю нісенітницю, але потім десь всередині заворушився в душі черв’ячок сумніву:
– А раптом? Якщо нічого не робити, то і нічого не вийде і не станеться. Потрібно хоч щось робити, якщо по нормальному не виходить. Все ще сперечаючись сам з собою, він пішов на площу, де збиралися всякого роду торговці різними сувенірами. Шукав довго. Спустившись по крутій вулиці, побачив жінку, у якої серед іншого товару, такого, як гребені, намиста, браслети стояв маленький акуратний будиночок. Він взяв у руки подивитися.
Жінка почала пояснювати, що це дерево спеціальна, вона кудись їздила за ним. В результаті Юхим купив цей будиночок, причому зовсім за невеликі гроші.
Поїхав в центр міста, знайшов дерево. Було трохи незручно, що такий дядько стрибає під деревом, але він захотів повісити будиночок вище. Повісив і як у вир кинувся, було таке відчуття.
Так. Тепер малювати. Купив акварель, гуаш, пензлики. Художній картон був дорогим, знайшов звичайний, покрив білою гуашшю і почав малювати свій будиночок, яким він його уявляв. Перші виходили кривими, відвик від малювання, руки не слухалися. Шура, застав Юхима за малюванням, дуже здивувався.
– Так відводжу душу перед тим як бомжувати йти.
Коли закінчився картон, пішов Юхим прогулятися і подивитися на свій будиночок на дереві. На жаль, його вже не було, що чоловіка дуже засмутило. Так, чудес не буває! На що він сподівався? Які будиночки, які малюнки, тільки душу роздражнив.
І тут ввечері зателефонував давній знайомий, у якого він колись знімав кімнату в квартирі. Фелікс здавав цю шикарну квартиру з високими стелями, паркетом, в центрі міста кільком людям, а сам жив десь за містом і складав музику.
– Фіма, привіт, є до тебе справа! Зустрітися можемо? Якщо виходить, то ось зараз.
Юхим запросив Фелікса в кафе, щоб не бовтатися на вулиці, поки він ще не бомж.
– Розумієш, Фіма, тут така справа … Мені потрібен надійний чоловік, щоб вартувати мій будинок за містом. Я їду на кілька років, продати шкода, та по правді, будинок зовсім старий і продавати його складно, багато не дадуть, а задарма не віддам. Все-таки я там виріс.
Тут Юхим відразу в лоб запитав:
– А навіщо його тоді вартувати?
– Так розумієш, земля там чудова, дерева плодоносять. Залишу все так- алкаші рознесуть. Та й собака там живе і 2 кота. Їх куди?
– Так давай я в тебе його куплю! Грошей у мене немає, відразу говорю, але влаштуюся на роботу, почну висилати.
– А давай. Я тебе знаю, спільні знайомі є, не обдуриш. І вони вдарили по руках, а назавтра зустрілися вже у нотаріуса в селищі і все оформили.
Юхим був в шоці, все ще не вірив в те, що трапилося. Потім, після всіх підписів і оформлень він запитав у Фелікса:
– А чому ти саме мені подзвонив? У тебе в квартирі стільки народу жило.
– Сам не знаю. Відкрив навмання записну книжку, побачив твоє прізвище, ну і …
Тепер у Юхима є свій будинок, його казковий будинок, який трохи схожий на той іграшковий, який він вішав на гілку. Звичайно, він потребує ремонту, щоб стати схожим на будинок з його картин. Вранці його будять собака і коти, разлёжіваться йому колись.
Роботу він знайшов, поки тимчасову, але Юхим вірить, що він з часом знайде і трохи краще.
А він постійно згадує те, як все сталося. Спочатку приснився покійний батько. Він пішов на цвинтар – зустрів Варю, яка розповіла йому про притягнення удачі за допомогою будиночка. Потім знайшовся єдиний будиночок, щоб повісити на дерево, більше таких не було, він потім ходив перевіряти.
І саму жінку з деревинками ніхто згадати не зміг. Раптове виникнення Фелікса … Череда неймовірних збігів! А може, це і є чудо?
А ви вірите у магію?
