Думаю, кожен мріє після важкого робочого дня повернутися додому, поніжитися у гарячій ванній, перекусити, загорнутися в теплий плед і нарешті відпочити.
Зрештою, я мрію про те ж. Але мені чомусь жодного разу це так і не вдалося.
Щодня ніби нізвідки з’являються все нові та нові справи: потрібно приготувати щось на завтра, випрати речі, прибрати в домі.
Чоловік мій, до слова, і сам вдома сидить. Його скоротили вже пів року тому. І все, що він робить замість того, аби шукати нову роботу, просиджує цілими днями перед телевізором. Навіть на побутові речі у нього не вистачає то сил, то бажання.
Запитала якось, чи він хоча б починав шукати роботу. На що отримала таку відповідь: «Не було часу». І знову втупився в телевізор.
А через декілька днів, коли у мене справді був дуже насичений тиждень я раптом дізналася, що завтра до нас зайде зовиця.
Ясна річ, що я була невдоволена такою новиною, але все одно змовчала.
Нарешті настав цей день. Але він навіть почався погано. На роботі було повно проблем, ліфт у моєму домі відключили. Сумку занести на дванадцятий поверх допоміг сусід.
На порозі мене вже зустрічала зовиця.
– Чим почастуєш нас з братом?- запитала вона в мене, хоча я ще й верхній одяг зняти не встигла.
– Тим, що знайдете в холодильнику …
– Там нічого особливого, я вже шукала.
– Що є, те і їжте. Більше я вам хіба що намалюю.
Я пройшла у вітальню, де сидів чоловік і простягла йому ключ, через відсутність якого він уже три місяці не міг полагодити вікно.
– Де ти його взяла?
– А ось знайшла. Бачиш, усе встигаю, навіть ключ віконний знайти між справами. Тому і ти виділи п’ять хвилин і постав стулки на місце.
Вікна, до слова, я відрегулювала тоді сама.
Якось зайшла до сусіда, щоб попросити про допомогу в побуті, якщо з цим не міг впоратися мій обранець. Чоловік запропонував мені кави. Я погодилася. Під час розмови поцікавилася, ким він працює. Виявилося – психіатр. А після наших посиденьок він запропонував свою допомогу, якщо я сама раптом задумаюся над таким.
Я тягнути не стала, одразу виклала все, як є. Сусід уважно слухав мене цілу годину. А коли я запитала, що мені робити, відповів дуже коротко: спілкуватися.
Я нічого не зрозуміла. Чоловік помітив це і взявся пояснювати.
– Ясна річ, що змінити пріоритети дорослої людини вкрай важко. От і вашому чоловікові подобається таке життя. Він не потребує змін. Але це не подобається. Отже, щось робити з цим усім повинні саме ви. А які саме вирішуйте вже самі. Але відкладати це все я вам не раджу. Потім гірше буде.
Так я замислена і покинула квартиру сусіда.
Я довго думала над його словами, а через тиждень заява про розлучення вже лежала перед моїм чоловіком.
Нарешті я могла повертатися додому, щоб відпочити, а не навантажити себе новими справами. Більше не було ледачого чоловіка і його нахабної сестри.
Часом ми бачимося із сусідом. Розмовляємо, п’ємо каву.
Я почуваюся вільною та щасливою.
Чи правильне рішення прийняла жінка?
Що на її місці зробили б ви?
