Дарина виховала Вадима як власного сина, але вона все життя побоюється того, що на горизонті з’явитися та, яка його народила

Прийомні діти послані долею, в цьому немає ніяких сумнівів. Чи було це усвідомленим рішенням взяти дитину з дитячого будинку, або так розпорядилося життя, буває всяке. У цій історії відбулося так.

Повернувшись додому з магазину, Дарина увійшла в квартиру, де в коридорі її зустрічав чоловік, поруч з яким стояв незнайомий їй хлопець, років дев’яти.

 – Дарина, познайомся, це Вадим, тепер ми будемо жити всі разом.

Дарина здивувалася, ледь не випустивши з рук пакети.

 – Вадим, піди, будь ласка, в кімнату, нам з тіткою Дариною потрібно поговорити.

Дарина спокійно повісила пальто, зняла чоботи, і, вручивши чоловікові продукти, попрямувала у ванну мити руки.

– Ігор, чому ти мене не попередив?

– Чесно кажучи, я просто не знайшов слів тому, як сам був шокований.

– Ти не попередив мене, що в будинку дитина, я б купила печива або чогось іншого до чаю.

– Тобто, ти не сердишся на мене?

– Не злюся. Розберися, будь ласка, з продуктами, а я сходжу до Вадима, нам потрібно познайомитися ближче.

Дарина завмерла на якийсь час. У цей момент вона згадала своє дитинство …

– Олено, познайомся, тепер Дарина буде жити з нами. Моя перша дружина, її мати, померла, я вирішив забрати Дарину до нас.

– Ти в своєму розумі? Навіщо вона нам тут потрібна, а як же наші двоє дітей? Нехай з бабусею живе, а ще краще – відправитися слідом за своєю матусею!

– Олексію, як ти можеш таке говорити? У Дарини крім мами, яка померла, і я не маю нікого, тим більше у неї залишилася квартира.

– Так мені наплювати на її квартиру, віддай дівку в інтернат!

Дарина відганяла думки, але пам’ять неможливо вбити. До речі кажучи, інтернат був порятунком, життя з татовою дружиною, було б просто нестерпним.

Повільно відкривши двері, Дарина переступила поріг кімнати, де тихенько на ліжку сидів Вадим.

– Привіт, Вадим, я Дарина.

Хлопчисько скоса глянув і відразу ж прибрав погляд.

– Хочеш чаю? Я можу насмажити оладок? Ти любиш оладки зі згущеним молоком?

Поки Дарина поралася на кухні, виявилося, що оладки припали Вадиму за смаком і він з Ігорем пішов до вітальні. Повернувшись, Ігор все ніяк не наважувався поговорити з Дариною. Несподівано, Дарина завела розмову сама.

– А де мати Вадима? Вони ж здається жили в Харкові?

– Вони жили там якийсь час, але потім вона привезла Вадима до мами, просто залишивши її біля дверей. Все що вона зробила, це лише залишила записку, де написала, що вона їде зі своїм новим чоловіком.

– Ти впевнений, що хочеш залишити Вадима у нас?

– Я б хотів так вчинити, якщо ти не заперечуєш.

– В такому разі, ми повинні його усиновити.

Друзі та подруги Дарини відмовляли її як могли, аргументуючи це тим, що їй тільки 22: «це зіпсує вам життя», «ви і так без грошей сидите», «віддаєте дитину комусь іншому».

Дарина не здалася, вона дбала про Вадима, допомагала йому з навчанням, її педагогічна освіта була дуже доречна, і хлопчик почав приносити високі оцінки.

Незабаром у Дарини і Ігоря народилася дочка Поліна. Вадим обожнював сестру, і в усьому намагався допомагати Даші.

Минуло багато років, Вадим закінчує педагогічний, як Даша, мріє скоріше стати вчителем. Він переїхав на орендовану квартиру, але і як раніше часто відвідує Дашу з Єгором. У нього, до речі не так давно з’явився ще й брат Діма, якого, як і Поліну він обожнює.

Даша виховала Вадима як власного сина, але вона все життя побоюється того, що на горизонті з’явитися та, яка його народила. Хоч Дарина і привчила Вадима, до того, що будь-яку життєву ситуацію потрібно приймати, не втрачаючи гідності, душа її все одно не на місці.

Я вважаю, що Даша безумовно гідна поваги. Не кожен здатний на такий вчинок.

А ви б наважилися на такий вчинок, як Дарина та Ігор?

Ira
Завантаження...
Cikavopro.com
Adblock
detector