– У мене п’ятірка за контрольну! – почала хвалитися онучка, яка застала бабусю зі сльозами на очах. – А чому ти плачеш?
– Онученько, мами більше немає з нами…Тепер вона буде на небі, – ледь промовила старенька.
***
Жінка важко хворіла. Вона до останнього боролася зі страшною недугою, але так і не здолала її. Після похорону здоров’я бабусі також погіршилося. За нею почала доглядати онука, адже більше було нікому.
– Бабусю, як ти почуваєшся? – зранку поцікавилася Аня. – Я постараюся швидше повернутися зі школи, гаразд? Якщо сусідка Марія Іванівна буде вдома, то я попрошу, щоб вона також провідала тебе, – сказала онука і, поцілувавши стареньку на прощання, побігла на уроки.
В обід дівчина поспішила додому, але вона одразу відчула щось недобре, коли побачила перед будинком сусідку.
– Аню, ти тільки не хвилюйся. Твоїй бабусі стало погано і швидка забрала її в лікарню. Вона побуде там декілька днів, а коли одужає, то повернеться.
Марія Іванівна забрала дівчинку до себе. У неї було четверо дітей і кіт. Усі радісно прийняли тимчасового члена сім’ї. Проте через тиждень бабусі не стало. Жінка хотіла удочерити Аню, щоб вона не потрапила в дитячий будинок, але органи опіки не дозволили це зробити. Причиною відмови було важке фінансове становище, якого і так ледь вистачало на утримання родини.
– Як нам вчинити в цій ситуації? – бідкалася тітка Марія. – Ми так звикли до тебе, Анютко.
Раптом жінка згадала про свою сестру Олену, яка жила в іншому місті. Вони з чоловіком одружені багато років, але дітей у них не було. Подружжя мріяло про малюка, але у них нічого не виходило. Після того, як Марія розповіла сестрі про Аню, та одразу ж приїхала в гості.
Пара довго не вагалася і одразу вирішила збирати усі потрібні документи, щоб забрати Аню до себе. Дівчинка не хотіла їхати від тітки Марії, але у неї не було вибору.
Нові батьки були добрими й турботливими людьми, але в їхньому розкішному будинку малеча почувалася незатишно й некомфортно.
Одного дня до них прийшов чоловік, який представився рідним батьком Ані. Віталій заявив, що хоче забрати дочку до себе. Олена з чоловіком були в розпачі, адже вони звикли до дівчинки, але хіба можна було стояти на шляху в біологічного тата?
– Доню, ти поїдеш зі мною? – запитав чоловік. – Я маю свою квартиру, де ми будемо жити разом. Як тільки я дізнався про смерть матері, то одразу вирушив за тобою.
– А де ти був, коли матір потребувала тебе? Де ти був, коли їй не вистачало грошей, щоб оплатити коштовне лікування? Де ти був, коли я була за крок до того, щоб опинитися в притулку? Немає що сказати?
Ці слова зачепили Віталія до глибини душі. Він відчував свою провину за те, що залишив напризволяще дружину з донькою на руках. Йому хотілося пригорнути до себе Анютку, але совість не дозволяла це зробити. Рідний батько повернувся додому один, але з надією, що донька колись зможе пробачити його.
А що ви думаєте про реакцію дівчинки на рідного батька? Чи можна пробачити такий вчинок чоловіка?
