У свої 56 років я зумів стати успішним, щасливим та позитивним чоловіком.
Я повертаюся з роботи додому. По дорозі купив букет ніжних квітів для дружини. Вона зрадіє, коли побачить мене, обійме і поцілує. Потім запитає, як в мене пройшов день і віднесе квіти у вазу. Я буду спостерігати за її рухами і чекати миті, коли зможу заглянути в її, сповнені любові, очі.
Що ще потрібно для радості? Кохана поруч. На неї можна покластися. Впевнений, що вона буде зі мною і в злагоді, і в бідності.
Та одного разу я наважився на нерозсудливий вчинок. Вирішив залишити дружину заради гарячої брюнетки. Дорослі діти не змогли мене переконати залишитися. Дружина тим часом змарніла. Вона не жила, а мовчки існувала. Її організм був здатний прийняти не більше ковтка води.
Діти доглядали за нею і намагалися повернути до нормального життя. Я ж безтурботно відпочивав в Туреччині з новою жінкою. Здавалося, все склалося прекрасно.
Та через пів року я опинився в лікарні після жахливого ДТП. Стан мій був важким.
Я лежав один і думав про те, як все обернулося. Поруч ні гарячої брюнетки, ні коханої дружини. Доглядала за мною тільки санітарка, яка просто виконувала свої обов’язки.
Раптом одного дня в палату зайшла Галинка. На вигляд вона була худою, а очі перелякані. В руках тримала велику сумку з гостинцями. Колишня дружина годувала мене з ложечки, а я не міг зупинити гіркі сльози. Вона витирала їх й запитувала, чи смачно. Я давно усвідомив свою помилку, тому намагався попросити вибачення. У відповідь Галинка лише сумно зітхала і просила не підіймати цю тему. Краще залишити все в минулому.
З того часу жінка не відходила від мене. Вона доглядала за мною в палаті, а потім і вдома. Їй довелося годувати мене, вдягати, міняти білизну, купати і ще багато різного. Галя приходила вранці, а йшла пізно ввечері. У неї завжди була з собою торбинка зі смачною їжею, напоями і фруктами. Я регулярно запитував, як наші діти. Дружина відповідала, що з часом вони все зрозуміють і зможуть мені пробачити.
А я не уявляв, як тепер дивитися їм в очі. Я зрадив свою сім’ю. Хіба можливо відновити довіру і любов? Після 10 років я можу відповісти, що так.
Оскільки я опинився в інвалідному візку, то мені потрібна була постійна допомога. Син з дочкою шкодували свою матір, тому зрештою погодилися по черзі возити мене на усі необхідні процедури.
На щастя, мені вдалося знову встати на ноги. Я повернувся на роботу. У мене були сили і натхнення працювати. Дні наповнилися радістю. А все завдяки моїм дітям і дружині. Я їм безмежно вдячний за можливість повернутися до повноцінного життя. Зараз мені як ніколи соромно за зраду. Ніхто про неї не згадує, але той вчинок залишився у пам’яті кожного.
Я кохаю свою дружину ще більше, ніж в молодості. Я ціную усі її старання, смакую кожну страву і милуюся її зовнішнім виглядом. У мене є страх, що одного дня її не буде поруч біля мене. Можливо вона розлюбить мене або захворіє…
Цей букет квітів – маленький вияв моєї великої любові.
Не знаю, чи відчували ви колись такі почуття, які переповнюють мене вже 10 років. Я справді щасливий, адже в мене є кохана дружина, любляча сім’я і двоє чарівних онуків. Страшно подумати, як би все закінчилося, якби Галина тоді не з’явилася у моїй палаті…
Я приїхав додому. Взяв букет. На порозі мене вже чекає дружина. Я такий радий, що вона в мене є!
А як ви вважаєте, чи варто пробачати зраду?
