На підлозі міського маркету лежав хлопчик, розриваючи своїми криками та плачем ціле приміщення.
– Дідусю,- почала було дівчинка,- а що це він робить?
– Хм… Нерви матері вимотує.
Тим часом дитина продовжувала качатися на підлозі, вигукуючи:
– Хочу! Хочу! Хочу! Купи!
– Дідуню, а можна його копнути, щоб він заспокоївся?
– Ти що, не можна. Це зараз скільки крику буде. Ще сама дістанеш від його батьків.
– А як нам пройти?
– Зараз якось пройдемо. Уже мама біжить. Зараз за руку його схопить і відтягне. Тоді і ми пройдемо.
– А чого він так?
– Напевне, без батьківського виховання живе або забагато йому дозволяють.
Дівчинка стисла руку старенького.
– Я такою не буду. Чесно.
– Так, ти у нас чемна. Але мама вчора на тебе жалілася. Це як поясниш?
– Уже нажалілася? А я не винна. Це вони самі. Вони кота під столом годують, а мені не дозволяють. Почали сваритися. Ще й з-за столу вигнали.
– Ні, вони тебе не виганяли. Попросили руки помити, бо ти котика тримала. А далі що? ТИ заховалася в куток, образилася і бурчала на батьків, щоб вони подавилися. Хіба так можна? Так роблять чемні дівчатка? І бабусю не виводь.
– Я не виводила. Я бавилася у принцесу.
– Тому розсипала муку, сіль, цукор на підлогу і сиділа в цьому пів дня, розносячи по дому?
– Ні, я Попелюшкою була.
– Свинкою, а не принцесою.
– Я не свинка. Я дівчинка.
– От якби ти капризною не була, то не довелося б до найдальшого маркету йти. Он черга до каси звільнилася. Проходь.
– Ніяких капризів.
– Ох ти, Анютко. Тільки гречку з горохом бабуся і встигла заховати надійніше. А за рештою ми сюди прийшли. Ти зрозумій, що їжа – це не іграшки. Дорога вона. Ей, чого надулася? Злишся? Я тебе ображати не хотів. Просто пояснюю, щоб наступного разу дозволу питала. Дідова внучка.
– Дідуню, а ти вчора бачив, як тітка Люда мою сестричку вчила мамине ім’я вимовляти?
– Та де я там бачив. У мене у дворі робота була.
– Тоді я розкажу. Стільки сміху було. Соня ж маленька. Усі букви не скаже. Їй: “Скажи Світлана”. А вона: “Казі С’єтлана”. Усі так довго сміялися. А сестричка така хитра. Їй: “Скажи р.. Риби”, а вона їм: “Сказі С… Сільодки”.
– Ще одна мудра на нашу голову росте. Одні дівчатка. Де б на вас братика знайти, щоб це бабське царство розбавити?
– Бабця казала, що дітей на ринку продають. У мене є трохи грошей. Пішли купимо мені братика. Якщо не вистачить, то ти додаси декілька копійок, добре?
– Не знаю, що там баба тобі говорила, але нам братика не продадуть.
– А чого так?
– Я старий, а ти мала. Краще піди до тата з мамою і попроси братика… Чи велосипед новий.
– О, краще велосипед. Він зі мною і битися не буде, і в магазинах на підлозі валятися не додумається.
– Смішна ти. Він не буде істерики влаштовувати. І ображати тебе не буде. Ти ж виховаєш його. От він і захищати сестру стане.
– Чесно кажеш?
– Чесно-чесно.
– Тоді побігли!
– Куди?
– До батьків. Скажемо, щоб за братиком їхали. Не відставай, діду!
– Дідова внучка!
Чоловік посміхнувся, намагаючись наздогнати дитину. Головне, раптом спало йому на думку, щоб донька його із зятем на той славнозвісний базар поїхати захотіли. Бо діло молоде – не йому вирішувати.
Якими кумедними історіями з дитинства власних малюків можете поділитися Ви?
