– Ти для чого бабусі безлад на кухні вчинила? – Я ж Попелюшкою була, дідуню

На підлозі міського маркету лежав хлопчик, розриваючи своїми криками та плачем ціле приміщення.

– Дідусю,- почала було дівчинка,- а що це він робить?

– Хм… Нерви матері вимотує.

Тим часом дитина продовжувала качатися на підлозі, вигукуючи:

– Хочу! Хочу! Хочу! Купи!

– Дідуню, а можна його копнути, щоб він заспокоївся?

– Ти що, не можна. Це зараз скільки крику буде. Ще сама дістанеш від його батьків.

– А як нам пройти?

– Зараз якось пройдемо. Уже мама біжить. Зараз за руку його схопить і відтягне. Тоді і ми пройдемо.

– А чого він так?

– Напевне, без батьківського виховання живе або забагато йому дозволяють.

Дівчинка стисла руку старенького.

– Я такою не буду. Чесно.

– Так, ти у нас чемна. Але мама вчора на тебе жалілася. Це як поясниш?

– Уже нажалілася? А я не винна. Це вони самі. Вони кота під столом годують, а мені не дозволяють. Почали сваритися. Ще й з-за столу вигнали.

– Ні, вони тебе не виганяли. Попросили руки помити, бо ти котика тримала. А далі що? ТИ заховалася в куток, образилася і бурчала на батьків, щоб вони подавилися. Хіба так можна? Так роблять чемні дівчатка? І бабусю не виводь.

– Я не виводила. Я бавилася у принцесу.

– Тому розсипала муку, сіль, цукор на підлогу і сиділа в цьому пів дня, розносячи по дому?

– Ні, я Попелюшкою була. 

– Свинкою, а не принцесою.

– Я не свинка. Я дівчинка.

– От якби ти капризною не була, то не довелося б до найдальшого маркету йти. Он черга до каси звільнилася. Проходь.

– Ніяких капризів.

– Ох ти, Анютко. Тільки гречку з горохом бабуся і встигла заховати надійніше. А за рештою ми сюди прийшли. Ти зрозумій, що їжа – це не іграшки. Дорога вона. Ей, чого надулася? Злишся? Я тебе ображати не хотів. Просто пояснюю, щоб наступного разу дозволу питала. Дідова внучка.

– Дідуню, а ти вчора бачив, як тітка Люда мою сестричку вчила мамине ім’я вимовляти?

– Та де я там бачив. У мене у дворі робота була.

– Тоді я розкажу. Стільки сміху було. Соня ж маленька. Усі букви не скаже. Їй: “Скажи Світлана”. А вона: “Казі С’єтлана”. Усі так довго сміялися. А сестричка така хитра. Їй: “Скажи р.. Риби”, а вона їм: “Сказі С… Сільодки”.

– Ще одна мудра на нашу голову росте. Одні дівчатка. Де б на вас братика знайти, щоб це бабське царство розбавити?

– Бабця казала, що дітей на ринку продають. У мене є трохи грошей. Пішли купимо мені братика. Якщо не вистачить, то ти додаси декілька копійок, добре?

 – Не знаю, що там баба тобі говорила, але нам братика не продадуть.

– А чого так?

– Я старий, а ти мала. Краще піди до тата з мамою і попроси братика… Чи велосипед новий.

– О, краще велосипед. Він зі мною і битися не буде, і в магазинах на підлозі валятися не додумається.

– Смішна ти. Він не буде істерики влаштовувати. І ображати тебе не буде. Ти ж виховаєш його. От він і захищати сестру стане.

– Чесно кажеш?

– Чесно-чесно.

– Тоді побігли!

– Куди?

– До батьків. Скажемо, щоб за братиком їхали. Не відставай, діду!

– Дідова внучка!

Чоловік посміхнувся, намагаючись наздогнати дитину. Головне, раптом спало йому на думку, щоб донька його із зятем на той славнозвісний базар поїхати захотіли. Бо діло молоде – не йому вирішувати.

Якими кумедними історіями з дитинства власних малюків можете поділитися Ви?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector