– Заховай мене від них!- у дім ввірвався захеканий молодик.
– Що сталося? Від кого? – здивовано запитав чоловік похилого віку, який спокійно займався своїми старечими справами, допоки в будинок не забіг його онук.
– Від батьків. Женити мене надумали. Тому ховай мене. Швидко!
– У дитинстві ти так від школи у мене ховався… А тут уже й від весілля. А що це вони так?
– Квартиру мені хочуть, розумієш? На заводі ж роздають, але для цього женитися треба.
– Це що за акція така на роботі в тебе? Мені так теж можна?
– Та ні, діду. Фірма виділила 5 квартир. Але роздадуть їх тільки молодятам. От батьки й надумали мене женити. Кажуть, що розведуся, якщо не зростеться, зате квартира буде. Отака біда. Хоч бери і звільняйся.
– А наречену вже знайшов?
– Вони знайшли.
– І що не так? Крива? Негарна?
– Не знаю. Ще не бачив. І не дуже хочеться. То ти допоможеш чи ні? Але ховай швидко, бо батьки знають, що я до тебе втечу раптом що.
– Ой та… Це такий твій батько… Як на думку щось спаде, то вже й не витягнеш з голови. Добре, ходи зі мною.
Пішли до сусідньої хати. Постукали у двері.
– Ну що, хазяйко. Маю до тебе справу.
Сусідка глянула на співрозмовника, зміряла поглядом його онука і впустила гостей у дім.
– Яку ще справу?
– Треба хлопця на кілька днів заховати.
– Онука твого? Ні, я не можу.
– Ти ж пам’ятаєш, як я твою рідню у себе перетримав тоді… Так от, ти в боргу.
– Та пам’ятаю, але не можу нічим допомогти.
– Чого це? За честь свою боїшся?
– Тьху на тебе. До мене онучка приїхала. Її он заміж видати хочуть, а вона опирається. І правильно робить.
– Я тобі кажу, діду, і нам квартир не треба.- прошепотів юнак.
– Ти що, теж від квартири тікаєш?- запитала старенька.
І пазл раптом склався. Господиня трохи подумала і погукала онучку: – Віро, іди-но суди!
Із сусідньої кімнати вийшла миловидна дівчина.
– То ти Віра…- прошепотів юнак.
– А ти Вова…- прошепотіла та у відповідь. Почервоніли обоє.
– Ого… Усе ясно.- пробурмотів дід.- Ходи-но, Галю, у двір. У дітей тут своя розмова буде.
Наприкінці року Віра та Вова отримали ключі від нової квартири.
Тож від долі, як кажуть, не втечеш.
Чи траплялися колись у Вашому житті схожі випадковості?
