– Діма тепер відмовляється мені віддавати свою пенсію. – розповідає моя знайома Марія. – Він вчора якраз її отримав, але вирішив всю залишити тільки собі. Сказав, що ніхто крім нього більше немає прав на ці гроші. Мовляв, до самісінького повноліття нам завжди все віддавав, а тепер він хоче пожити для себе. Яке він право так вчиняти? Невдячний виріс. Що тепер з цим робити?
Марії виповнилося сорок років, а її сину Дмитру виповнилося 18 років. Він є найстаршим серед трьох дітей. Як тільки Дмитру виповнилося всього три роки, він отримав групу інвалідності. Все своє життя Марія ніколи не упускала руки, намагалася зі всіх сил реабілітувати хлопчика, водила до численних лікарів. І знаєте що? У неї все вийшло! Дімі вдалося закінчити дев’ять років школи, хоча ніхто у нього не вірив, вступив в коледж, щоб навчитися на кухаря.
Батьки ніколи його не залишали в біді, зробили все, що від них залежало. Тепер син буде мати хорошу освіту і можливість працювати. Можливо, він не досягне особливих висот в кар’єрі, тому що третя група інвалідності безслідно зникнути не може, але це набагато краще, ніж взагалі нічого.
Його сім’я завжди жила досить скромно. Марія була домогосподаркою, займалася вихованням дітей. Крім того, що Діма був досить проблемним хлопчиком, були ще й інші діти: молодший син тільки торік в школу пішов. Вдома є чим зайнятися.
Марія та її чоловік привикли розраховувати на Діми пенсію по інвалідності. Раніше, коли гроші йшли на реабілітацію хлопчика, потрібно було щомісяця подавати у відповідні органи звітність. А тепер, коли Дімі вже не потрібно відвідувати фахівців, пенсію вирішено було пустити на сімейні потреби.
Ось тепер Діма виріс, пенсія почала приходити на його особисту банківську карту. І хлопець тепер хоче розпоряджатися цими грошима самотужки.
– Він навіть вирішив дорікнути, що ми взагалі не мали права використовувати ці гроші. – говорить Марія. – Я вже декілька разів намагалася йому пояснити, що за ці гроші ми його годуємо та вдягаємо. Що значить “твої гроші?”.
Діма сперечається з мамою про те, що немає більше потреби його годувати, адже в коледжі їх щодня годують безкоштовно. А одяг він може собі самотужки підбирати і купувати за ті гроші, які держава виділила на його потреби. А за житло у них і так є субсидія, якої точно вистачить на те, щоб оплатити всі комунальні послуги.
– Вигнати мені його з квартири? Нехай попробує жити сам, раз він так чудово у всьому почав розбиратися! – каже Марія. – Як він за ті копійки сам проживе? Дуже хочеться йому показати, що він без сім’ї не зможе справитися.
А що ви думаєте з цього приводу? Чи має право хлопець самотужки розпоряджатися своїми грошима?
