Маленька дівчинка сумно дивилася в дзеркало, коли мама розчісувала їй волосся перед сном.
– Мама, а бувають негарні діти?
Мама задумалась.
– Мені здається, не буває. Малюки як ніби створені для любові і захоплення – у них великі довірливі очі, крихітні кирпаті носики, і милі губки бантиком. А чому ти питаєш?
Дівчинка підібрала коліна до грудей і зітхнула:
– Якби я була красива, та жінка, яка народила мене зі свого животика, не залишила б мене одну …
Мама сіла поруч з малям і притиснула її до себе.
– Коли ти народилася, ти була найкрасивішою на світі! Ти і зараз така – дивись, у тебе таке чудове густе волосся, такі великі зелені очі. Будь-яка мама мріє про таку доньку, як ти!
– Але чому тоді вона не забрала мене з собою??
Мама обняла дитину, і почала ласкаво перебирати довге хвилясте волосся.
– Дітки не завжди відразу потрапляють до своїх мам. Іноді вони народжуються у жінок, які зовсім не вміють бути мамою, уявляєш? І тоді жінка дивиться на дитину і думає: яка напрочуд гарна дівчинка у мене народилася. От би скоріше знайти її маму!! І тоді вона відвозить дитину в спеціальний будиночок, де діткам шукають мам.
– А мами? Чому мами самі не народжують собі малюка? – смуток в голосі дівчинки вже змінився дитячою цікавістю.
– Бувають такі мами, у яких малюки в животику ніяк не заводяться! Так було і у мене. Я вирішила, що мій малюк загубився, і відправилася шукати тебе. Ось так і ти народилася – а ми з татом тебе шукали.
– Виходить, я загубилася ??
– Ні, крихітко моя, ти знайшлася! – і мама дзвінко, щасливо засміялася.
– А як ви з татом дізналися, що це я ваша дочка?
Мама ніжно посміхнулася.
– Як тільки ми побачили тебе, відразу зрозуміли – ти та сама дівчинка з наших мрій, найкрасивіша у світі! І ми сказали тобі: як добре, що ми тебе знайшли. А ти нам посміхнулася. І тоді ми стали не просто мамою і татом, а твоїми батьками. А ти стала не просто красивим малятком, а нашою улюбленою донечкою, уявляєш?
– Уявляю … – дівчинка залізла під теплу ковдрочку і мрійливо заплющила очі.
Мама поцілувала дитину в лоб, вимкнула світло і побажала доньці добраніч.
– Мамочка?
– Так, моя хороша?
– Ось було б чудово, якби всі малюки скоріше знайшли своїх мам і тат. А батьки – своїх діток! Так?
– Так, моя хороша. Краще навіть і придумати складно!
Як ви вважаєте, жінка правильно пояснила своїй доньці, чому батьки залишають дітей в дитячих будинках?
