Сергій Михайлович прокинувся ні світ ні зоря. Це колись він мріяв виспатись. А тепер, коли вийшов на пенсію став прокидатись з півнями.
Вийшов у коридор тихенько, намагався не скрипіти дверима. Стара то вже глуха, не почує. Але ж у гості до них донечка приїхала Надійка. Їй треба виспатись.
Надя давно уже не була в батьків. Але скоро йшла зима, потрібно допомогти прибрати в домі. Мат вже стара, сил немає.
Дівчина почула, як крадеться батько і прокинулась. Посміхнулась до нього лагідно і нехотя вибралась з-під теплої ковдри. З прибирання треба впоратись сьогодні, бо завтра їй цілий день доведеться провести в дорозі додому.
Сім’я зібралась на сніданок в кухні. Надя з досадою помітила, як постаріла мама, скільки зморшок з’явилось на її обличчі.
– Доню, та ми б зі старим впорались. Для чого будеш мучитись?
– Ти, матусю, забула, як минуло року зі стільця летіла, коли штори вішала? Ні, давай вже краще я сама..
Мама від дочки не відходила. Не залишила її сам на сам з прибиранням: то воду біжить поміняє, то ганчірку викручує. Так помалу дістались і до кухні.
Надя почала протирати сервант. Її погляд впав на сервіз.
– Мамо, а це що ті самі кавові чашечки, що мені хрещена подарувала?
– Та, вони..Он стоять двадцять років пилюкою лиш припадають..Доню, може забереш їх собі?
– Та ні, де я їх поставлю? Місця немає…
– Ну давай, хоч перемию..
– Ну давай.
Надя почала передавати мамі чашки і в одній з них помітила дивний клубок з ниток, пір’їнок, политий воском, а всередині стирчить іржавий цвях.
– А це що, мамо? – здивувалась дівчина.
Сергій Михайлович якраз увійшов до кухні.
– Сергію, ти знаєш що це? – спитала мама.
– Ах, та це, мабуть, внучки грались, забули викинути.
Чоловік швиденько схопив чашку і вивинув усе собі на долоню.
– Це краще спалити від гріха подалі. Якесь мені воно підозріле – налякалась мама.
Та чоловік вирішив не заморочуватись. Викинув той клубок у сміттєвий пакет.
Вранці Надя вже їхала з чистого сяючого будинку, прощаючись з батьками. Нічого не передвіщало біди.
А через два дні Надя прокинулась із дуже поганим відчуттям, щось ніби стисло їй груди і хотілося плакати.
За декілька хвилин подзвонила мама і сказала, що не стало батька.
Дівчина почала ридати і кричати так, що аж прокинувся чоловік з дітьми. Вона була сама не своя від горя.
Надя поїхала на похорон, взяла два тижні відпустки, щоб бути поруч з мамою. Дівчина ніяк не могла повірити, що батька не стало. Адже он ще післявчора вона стояла і обіймала його.
А мама, здається, ще більше постаріла. Зіщулилась, згорбилась, ще й чорний одяг вдягла..
На сороковини Наді сон приснився. Батько прийшов до неї з тою чашкою зі сервізу.
– Доню, мама права була. Не треба було брати того клубка. То підклад. Танька сусідка підкинула. Але ви пробачте їй..
Надя прокинулась. І жахнулась. Невже це правда? Вона відмовлялась у це вірити. Адже її батьки стільки хорошого зробили для Тані і її сім’ї. Давали, коли чого не хватало, з дітьми няньчились, коли не було кому…Як же це?
А Таня зі свого вікна заглядала до сусідів. Тяжко їй на душі було.. Не хотіла вірити, що це її підклад спрацював. Але ж їй ніби легше стало.
Три місяці тому жінка дізналась тяжкий діагноз – рак грудей. Та за що їй таке? У неї ж діти ще малі! Пішла до знайомої знахарки. Та дала їй клубок, який потрібно було комусь підкинути. Тоді хвороба і відвернеться від неї.
Жінка забрала його. Та кому мала дати? Вирішила сусідам підкинути. Вони вже старі, донька у них доросла..
Таня йшла лягати спати. Чує – скрип дошок по підлозі. Перед нею Сергій Михайлович стоїть.
– За що ти так з нами? Грець зі мною, я старий! А якби ту мерзоту Надійка до рук взяла? У неї ж чоловік, діти малі!
– Пробачте, дядьку Сергій. Не знала я, що робити! Дурепа! Та я жити хотіла! – плакала жінка.
– Бог простить..
Після того видіння Таня виїхала з села і більше її ніхто не зустрічав..Не могла сусідці в очі дивитись, того і втекла.. Соромно було..
А ви вірите у силу підкладів?
