Подвір’я занедбане, шибки з вікон повибивали, трава виросла так, що нічого не видно. А колись тут жила одна родина. Хочу вам про неї розповісти.
Декілька років тому тут жило молоде подружжя. Хотіли діток. Народилося декілька малюків. А потім чоловік пішов геть…
Я знала сусідку з дитинства, разом ходили до школи. Навіть більше скажу – у нас було одне ім’я, прізвище та навіть батьків наших звали однаково – Іван. Але про трагедію я дізналася нещодавно. Такий збіг ініціалів дозволяв нам робити невеличкі афери:
– Будь ласка, зможеш замість мене піти на екзамен в автошколу?
– Добре, але ти тоді замість мене піди з дитиною до лікаря, бо у мене робота, я не встигну, а там супровід дорослого обов’язковий.
Одного разу Наталка попросила мене піти до лікаря та забрати аналізи. Гаразд, тим паче, що я працюю неподалік клініки.
– Вибачте, але у вас безпліддя – сказав лікар.
Я не знала, як буду віддавати Наталі аналізи. Знаю, що вона мріяла про дитинку. Купила іграшки, памперси та візочок. Дівчину не цікавило нічого, крім материнства.
Подвір’я завжди прибране, на городі жодного буряна. Великий квітник та теплиця, поле – її коло інтересів. Щодня один і той самий розклад: дім-город-корова-діт-сад-кролики-собака-дім-кури-кухня. Книги її не цікавили, фільми здавалися нудними та дурними. А чоловік хазяйновитий, трактористом працював. Турбувався про неї, завжди допомагав. Хоча був старшим від неї на 10 років. Мені здавалося, що вона щаслива дружина, а скоро буде чудовою матір’ю. Але не судилося.
Василь, її чоловік, докоряв та звинувачував Наталку, мовляв, то вона у всьому винна. Потім пара намагалася зробити екозапліднення. Але все було марно. Нічого не допомагало. Пара пішла до церкви, де місцевий священник порадив їм усиновити діточок з сиротинця. Казав, що на світі є багато малюків, який потрібна батьківська ласка та любов.
Через декілька днів повернулися з маленькою дівчинкою та дорослим хлопцем. Виявилося. що то брат та сестра. Їх мати пила та не дбала про них, тому опіка віддала дітей Наталі та Василю. Іван часто приходив до нас у гості, слухав мою музику та читав книги. Виявилося. що у нас багато спільного. Син не хотів бути вдома, бо батько часто шукав йому різну роботу.
– Тебе там Василь шукає, каже, щоб ти йшов сіно підвертати.
-Зараз, дочитаю книгу і піду.
А потім чую, як Вася сварить його та лає, що він нероба та дурень. Шкода було хлопчака.
Потім хлопець взагалі захотів повернутися у дитячий будинок. Мовляв, не може прижитися. А дівчинка залишилася. Але здавалося, що Василь зненавидів донечку. Постійно казав Наталці, що то чужа мала і взагалі шкодує про такий вчинок.
А потім і сам пішов геть з дому. Залишилася жінка з донечкою сама. Син інколи навідував їх, допомагав по дому. А потім вони взагалі продали хату та переїхали в інше місто.
Нещодавно бачила Наталю. Казала, що не жаліє про те, що усиновила двох незнайомих дітей.
– Все рівно, що Василя нема поруч. А діти мої, рідні. Я їх ніколи нікому не віддам!
А ви б могли наважитися на такий крок, як Наталя?
