Війна забирає найкращих українських захисників. У боях за Луганщину загинув чоловік головної редакторки видання Gazeta.ua Оксани Смоли.
Оксана в особистому профілі на Facebook залишила допис, присвячений чоловіку. Жінка ділиться, що ніяк не може усвідомити втрату коханого.
“У моєму житті є три найстрашніші дати: 19 листопада 1999 року, коли в автокатастрофі загинув тато; 21 березня 2010 року, коли ще в одній автокатастрофі загинула молодша сестра і тепер ось додалося 2 березня. Про це важко писати, бо ще не прийшло усвідомлення того, що Юра більше не повернеться додому і йому назавжди буде 35…” – написала редакторка.
За її словами, сумнівів, що чоловік повернеться додому живим, не було. Тому 19 грудня о 5-й ранку вони прощались точно не назавжди.
“Бо ти мій герой, герой для наших синів. Хоч ти і перевівся в штурмову бригаду і їхав тоді на Донбас… “Ти – мій всесвіт”, – говорила я тобі… – Ти знаєш, мене така лють переповнювала, коли ми сиділи в бомбосховищі в перший день війни. Ти тоді сказав: не хочу, щоб мої діти жили так, я піду, щоб їм не довелося воювати. І з тих пір останній рік для нас тягнувся так довго. Ми тебе бачили в основному по відео… Місяць тому на твій день народження я замовила шкіряний браслет з гравіюванням дати весілля та днями народження наших малюків, але ти сказав подарунки не відправляти, бо обіцяють вивести на Київ з 5 по 20 березня. Потім ця дата перенеслася на кінець квітня”, – додала Смола.
Оксана поділилась, що чоловік брав участь у найбільш запеклих боях. Замінити їх не було кому. 
“Я ще не замочив десяток п..рів і не спалив пару танків, – жартував ти. – І хто прикриє спину Максу? Він же перший побіжить на п..рів”. Макс у тому бою вижив, і ми вже познайомилися. Згадували про тебе і плакали… Він розповів, які у вас були плани щодо повернення до Києва… Потроху знайомлюся з іншими твоїми побратимами… На війні ти почав матюкатися і палити… Щоразу за це вибачався… Але я розуміла… Хоча просила, як повернешся, зав’язувати з цим. Ми все одно на тебе чекаємо… Хоча зібрана хронологія подій того дня не дає жодної надії”, – зазначила журналістка.
Жінка розповіла, що Юрій не один раз рятувався там, де шансів вижити практично не було. Таких “днів народження” було в нього безліч.
“Кожен твій вихід – це безсонні ночі чи сон по дві години. Коли підстрибуєш і перевіряєш телефон. Це було ближче до 4 ранку. Тільки тоді могла спокійно спати. Ми готувалися до твого приїзду. Старший відклав конструктор танка і чекав, коли складе з тобою. Тільки ти міг засинати за столом на кухні о 3-й ночі, але зібрати Лего для дитини. Менший хотів повернути нашу традицію з вилазками на природу і шашличком. “– З грудня я мився чотири рази, – писав ти на свій день народження”. – Я обіцяю тебе зводити в лазню,— говорила я. —“ – О, ми ще жодного разу не були вдвох у лазні”,— засміявся ти. Очі були сумні, але ти завжди посміхався і не втрачав оптимізму. Я скуповувала всі сухі душі, щоб передати тобі. У нашій “Єві” мене почали впізнавати і говорити про них. Я згрібала все. Останні досі лежать, але вже поїдуть твоїм побратимам. А ще я обіцяла насмажити тобі чебуреків. Тому що ваша їжа – це печиво “Марія” мівіна і тушонка…” – додала дружина загиблого воїна.
Жінка ділиться, що Юра просто зненавидів зиму. Причиною стали його відморожені кінцівки…
“У мене досі перед очима фото твоїх відморожених пальців, коли ви три дні були на позиціях у землянках, і за той час дощ змінився морозом… Зараз у мене єдина мета – повернути твоє тіло додому та поховати. Щоб ми могли з тобою попрощатися. Чекаємо, щоб цю позицію хлопці відбили та помстилися за тебе та інших полеглих. Знай, наші малюки вже ненавидять росіян та мають план ліквідації путіна. Для нашої родини кожен громадянин росії – особистий ворог”, – написала Смола.
Але про деталі жінка говорити не хоче.
“Менше всього, що зараз потрібно нашій сім’ї – це розпитування про деталі. Це рана, що кровоточить. Шрам залишиться назавжди. Але ми не здамося, не зламаємось і житимемо далі. Заради цього Юра віддав своє життя. Найкраща допомога нам – підтримка армії. Вони стоять за кожного з вас”, – підсумувала Оксана Смола.
