Можу стверджувати, що я – щаслива жінка, бо маю коханого чоловіка, з яким прожили у спільному шлюбі вже шість років. Працюємо, розвиваємося, живемо душа в душу – навіть гріх на подібне жалітися. І Ви можете подумати, що зараз піде типова розповідь про зраду, але ситуація в нас куди цікавіша…
Слід зауважити, що живемо з коханим у власній квартирі, яку подарували мої батьки. Я у них одна донька, то їм для мене нічого й не жаль. А ось чоловік із багатодітної сім’ї. Окрім нього було ще троє дітей. Станіслав отримав хорошу освіту, знайшов прибуткову роботу – поставив себе на ноги самотужки. Чого не скажеш про його рідню. Зараз отримуємо постійні прохання про фінансову допомогу від свекрухи. Я розумію, що батькам допомагати треба, але ситуація тут зовсім не така, як Ви можете собі уявити. Розкажу детальніше.
Мамі мого чоловіка п’ятдесят сім років і за весь цей час вона жодного дня не працювала, хоча диплом має. До певного моменту сім’ю утримував свекор, доки не помер. Тоді жінка й переключилася на свого старшого сина, бо з інших чотирьох нічого не візьмеш: ні освіти, ні роботи, ні бажання щось змінювати. Тепер значна частина доходів іде на рідню чоловіка, ніби й не на себе заробляємо. Нещодавно ми машину нову придбали, тому тепер додалися ще прохання: відвези і привези. Свекруха хоче жити на широку ногу, але зусиль для цього докладати їй лінь.
Якось остання приїхала до нас в гості. Була поруч і моя мама, яка приїхала на кілька тижнів із заробітків. Мати Станіслава завела розмову про гроші, тож моя ненька і їй з’їздити за кордон запропонувала. Жінка глянула на співрозмовницю скоса і відмовилася. А для чого їй працювати, якщо у її сина це непогано виходить? Цікаво, що буде далі. Нам доведеться відмовляти собі у всьому, щоб прогодувати сім’ю мого чоловіка? Цілковитий абсурд.
Розумію, що говорити так не слід було б, але бачу приклад власних батьків, які навіть на пенсії продовжують працювати. Та що там казати, якщо моя бабуня часто просить взяти в неї гроші, хоч я й відмовляюся, бо нам і так вистачає.

Чи правильно чинить Станіслав, не залишаючи рідню без фінансової підтримки?
Як йому слід було б діяти у цій ситуації?