Того літа ми з друзями вирішили влаштувати незабутню подорож. Проклали складний маршрут мало не через цілу країну. Спочатку подумали, що це буде надто складно, бо багато їздити потягом, але потім зрозуміли, що має бути цікаво і весело. Таки спланували, чого відмовлятися. І склавши рюкзаки – рушили.
Першим у нас було купе. Ми ввімкнули свою музику, співали, розказували анекдоти, все як в хлопчачій компанії. Ми й не помітили, що одне місце було вільне. На наступній зупинці до купе хтось постукав, ми відчинили й побачили перед собою стареньку жінку з купою торбів, хустиною на голові та її одяг пах селом.
Довелося зробити тихіше, та і не личить лаятися при бабусі. Вона зробила крок вперед і спитала:
– Моє місце зверху? – ми одразу зрозуміли, що потрібно з нею помінятися. Але різко додала. – Сидіть, я вмію вилазити! – й без жодного зойку за хвилину опинилася вгорі. – А тепер вийдіть, хлопці, баба переодягнеться!
Ми не стали заперечувати й один за одним покинули купе. Через кілька хвилина вона покликала нас назад. Ми ввійшли й не повірили своїм очам. На столику на нас чекай багатий стіл, а від аромату почала текти слинка.
– Що ви вилупились, як барани на нові ворота? Сідайте, пригощайтеся домашньою їжею. Хіба я не була студенткою? Знаю, як не легко з харчами у ті часи! Наминайте! І музику ввімкніть, ми ж не на поминках!
Ми зраділи й після смачного обіду бабуля почала розповідати про своє життя. Виявилось вона колись працювала поштарем, потім на залізниці, і навіть була в одній експедиції. Життя її було насиченим різними спогадами й з відкритими ротами слухали їх до глибокої ночі.
Наступного ранку сусідка дістала зі сумочки домашнього вина і всіх нас пригостила. Ми зрозуміли, що вона своя людина і трохи розповіли про себе і куди зібралися. Вона побажала нам веселої подорожі. Ми обмінялися контактами й вона вийшла на наступній зупинці. Я її ніколи не забуду. Вона стала таких цікавим початком нашої поїздки! Світова жінка! Клас!
А ви зустрічали колись таких бабусь?
