Іду якось взимку з роботи. Холодно, сніг лежить, темно. Йду через двір і бачу: на снігу в ямці біля стовбура якогось дерева сидить здоровенний дворовий котяра. У поглибленні, напевно, не дме, ось він туди погрітися і прилаштувався. Сидить кіт майже у відомій позі сфінкса, причому видно відразу: тертий звір – немолодий, але ще сильний і бойовий і, взагалі, сам себе поважає. Сидить, значить, і весь світ, особливо хуліганів і собак, ігнорує: лапи під себе підібгав, розпушив, очі прикрив – дрімає і гріється.
Іду повз, звірові заздрю: який спокій. Раптом, відчиняються двері найближчого під’їзду, і звідти з радісним гавкотом вискакують два здоровенних добермани. Господиня виходить за ними, повідець в руці, пси вже спущені. Пострибавши трохи по сніжку, пси незабаром помічають кота. Я зупинився і думаю, що ж зараз буде.
Добермани з гавкотом кидаються на сидячого в ямці. Вони розвивають скажену швидкість і, підбігаючи до кота, вже переходять на горловий рик. Все, розірвуть! Біжи, котик, або на дерево лізь, що ж ти сидиш?!
Нічого подібного! Котяра навіть не подивився в їхній бік. Тільки відвернувся і щось там понюхав. Від такого нахабства добермани (не забудьте, їх двоє), мабуть, очманіли і тому відразу на кота не кинулися, але стрибають навколо нього, страшно гавкають і брязкають зубами. Морди ікласті, навіть мені страшно.
На всю цю метушню кіт, нарешті, відреагував. Він велично повертає голову і, не кліпаючи, дивиться на псів. Ті шаленіють. Він дивиться. Ті вже охрипли, у нього тільки кінчик хвоста починає характерно стрибати з боку в бік. Але сам він ні з місця: тут сидів і сидіти буду, а якщо у когось морда ікласта, то йшов би ти якомога далі …
Добермани сміливішають і підбираються все ближче, вже майже хапають кота зубами, гарчать. Картина перестає бути цікавою – їх же двоє, вони затиснули його з двох сторін, позаду стовбур тополі. Я розумію, що зараз вони його розірвуть.
Біжи, рятуйся на дереві, інакше кінець тобі …
Ха! Не тільки пащами, іклами і риком може бути здобута перемога. Але силою духу! Втім, пазуриста лапа теж не завадить.
Що зробив кіт. Він не рушив з місця, поки один з доберманів таки не хапнув його за спину. В ту ж секунду котяра блискавично підхопився на всі чотири лапи (шерсть дибки) і завдав єдиний удар – з усього розмаху і з розведеними кігтями – прямо в ніс одному з двох чорних доберманів. Від несподіванки і болю пес заверещав і, важко повірити … пустився навтьоки. Другий боягузливо поскакав за ним.
А кіт, бравий кіт, спокійнісінько підібрав під себе лапи і мирно опустився все в ту ж ямку, і знову ліниво прикрив очі.
Сила духу інколи важливіша за фізичну, чи не так?
