Добре, купуйте мою частку від цієї квартири і я з’їду. — У сенсі купуйте? У нас грошей і так завжди не вистачає, а ти ще з нас взяти щось хочеш? У нас маленька дитина взагалі-то!

Терпіти не можу таких «чоловіків»! Якщо їх взагалі можна назвати чоловіками.

У мого чоловіка є брат, який абсолютно не розуміє, як важко молодій сім’ї виживати в умовах нинішньої кризи. Ми з Денисом разом вже понад чотири роки, синочок росте. Зараз живемо більш менш. Хоча хочеться, звичайно, дати своїй дитині все найкраще.

А почалося все 3 роки тому, коли ми з моїм чоловіком навчалися на останньому курсі технологічного інституту. Раптово для нас двох я завагітніла, і оскільки ми не працювали тоді, почали жити у квартирі мами Дениса. Жило нас четверо: свекруха, я, мій чоловік і його молодший брат. Через 9 місяців стало вже п’ятеро.

Квартира була трикімнатною і наша власна сім’я мала окрему кімнату, яка і стала нашим затишним гніздечком. Денису довелося не солодко, кожен день після навчання він ходив на роботу до пізньої ночі. У вихідні так само працював, щоб були гроші на свою сім’ю.

А що ж робив весь час його молодший брат Андрій? Він цілодобово безперервно сидів за комп’ютером і грав в різні ігри. Я все розумію, що наша дитина — це не його турботи, але невже анітрохи не хочеться допомогти своєму братові? Завжди дивувалася його неробству. Зате дуже сильно допомагала мама Дениса, завжди була готова посидіти з Мирославом, якщо ми з Денисом кудись збиралися сходити удвох.

На жаль, три місяці тому у свекрухи почалися сильні болі в зоні грудей, вона лягла в лікарню і донині лікарі борються за її життя. Сама тітка Галя вже втратила будь-яку надію на одужання.

Але наше життя триває, нам з Денисом потрібно піднімати сім’ю, щоб дати синові все найкраще, що ми можемо йому дати. Ось я і запропонувала своєму чоловікові переоформити квартиру на нас, щоб ми стали єдиними власниками. І могли вже жити всією родиною не тільки в кімнаті, а в повноцінній квартирі, як нормальна сім’я.

Тільки була одна проблема — це молодший брат Андрій, який ніяк не вписується в мої життєві плани.

— Денис, а що якщо ми залишимося у квартирі одні? Не все ж життя нам тулитися в одній кімнатці і ділити з твоїм братом квартиру. А якщо ще діти з’являться?

— А брат мій куди піде? Про нього не подумала? Йому то що робити? Він такий же співвласник, як і я. Ще мама скоро додому повернеться.

— Йому вже 22 роки, а він все сидить і в ігри грає, пора б уже задуматися про своє майбутнє і почати жити самостійно! А мама твоя сама не вірить, що хоч якось легше їй стане. І якщо що, ми її прихистимо, вона нам завжди допомагала, а від твого брата зовсім немає толку, тільки їжу переводить, яку ти купуєш!

— З чого ти взяла що саме він повинен виїхати? А чому не ми? Ти подумала, що ти йому скажеш і як він відреагує?

— Нам складніше набагато! У нас вже дитина є і ще будуть обов’язково. А він цілими днями за комп’ютером сидить, ні дитини, ні дружини немає. Влаштується на роботу, знайде собі якусь кімнату і нехай грає у своє задоволення. Я з ним сама поговорю.

Я пішла до Андрія, щоб попередити його про швидкий переїзд і що пора йому взяти відповідальність за своє життя у свої руки.

— Андрій, ми з твоїм братом вирішили, що нам вже мало місця в кімнаті для сім’ї. Ти не уявляєш як важко виховувати дитину, весь час уживатися з сусідами, тим більше, коли держава і так «просить нас не народжувати дітей». Ми перепишемо квартиру на себе, а тобі пора задуматися і знайти роботу. Може і дружину собі знайдеш.

— Мм, цікаво. Ти хочеш сказати, що тепер ви тільки будете жити тут?

— Так.

— І де мені тепер жити по-твоєму?

— Як де? Ти вже дорослий, але ще не обтяжений сімейними турботами. Я дивлюся тобі це і не потрібно. Орендуєш кімнату якусь і грай собі в задоволення цілодобово безперервно.

— Добре, купуйте мою частку від цієї квартири і я з’їду.

— У сенсі купуйте? У нас грошей і так завжди не вистачає, а ти ще з нас взяти щось хочеш? У нас маленька дитина взагалі-то!

— Ти хочеш, щоб я просто так частку свою віддав вам?

— А тобі важко братові допомогти?

— З таким же успіхом він може мені свою частку віддати, мені допомогти.

В кінцевому підсумку він не погодився переїхати і я зрозуміла, який він чоловік. Нікому такого не побажаю!

Яка ваша думка щодо цієї ситуації? Кого ви вважаєте правим?

Content Protection by DMCA.com
Загрузка ...

цікаво

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: