Жінка традиційно кожного дня випікала дві буханки хліба. Першу вона залишала для своєї сім’ї, а другу – ставила на підвіконник для випадкових перехожих. Кожна людина, яка потребувала хліб могла собі його взяти.
У такий спосіб жінка сподівалася зробити щось хороше для свого сина. Адже можливо хтось допоможу йому так, як вона допомагає нужденним. Про її сина давно не було жодних звісток. Він пішов з дому багато місяців тому в пошуках кращого життя. Мати продовжувала молитися за благополуччя своєї дитини. Вона надіялася, що хлопець от-от знову з’явиться на порозі.
Раптом жінка помітила, що її буханку хліба щодня забирає один і той самий чоловік. Він не дякував за гостинці, а тільки бурмотів під носа якісь слова про те, що зроблене зло завжди залишається з вами, а добро – повертається. Та жінці ця ситуація не давала спокою. Вона відчувала себе обманутою, а коли терпець увірвався, вирішила покласти цьому край.
– Я більше не хочу бачити цього невдячного чоловіка, – відказала жінка. Саме з цими думками вона підсипала отруту в чергову хлібину. Та совість не дозволила їй реалізувати свій задум до кінця. В останній момент вона викинула зіпсовану випічку і замісила нове тісто. На підвіконні традиційно з’явився смачний пахучий хліб.
Чоловік знову забрав його, промовив декілька слів і пішов собі. Він навіть гадки не мав, що господиня тримає на нього зло. Того ж вечора у двері жінки постукав її син. Він виглядав стомленим, брудним і ослабленим.
– Мамо, ти не повіриш, як мені пощастило. Дорогою додому я повністю знесилився. Від слабкості та голоду я впав посеред дороги і не міг більше підвестися. Проте поруч проходив якийсь незнайомець. Він тримав у руках хлібину, яку зрештою віддав мені. Перед тим чоловік сказав, що це його єдина їжа на день, але очевидно зараз вона мені необхідніша.
Після цієї розповіді лице жінки побіліло. Вона розуміла, що своїм отруйним хлібом могла вбити власного сина. Тоді матір усвідомила про що постійно бурмоче собі незнайомець.
Ця притча вчить нас робити добрі справи навіть тоді, коли здається, що вони залишаються неоціненими.
А ви вірите в ефект бумеранга?
