Ліда давно мріяла про дитинку. Однак, у долі були свої плани на жінку. Декілька років тому вона розлучилася з своїм чоловіком Михайлом та залишилася сама. Сподівалася, що саме з ним у неї буде велика та дружня родина.
Зараз Ліді 28 років. Вона вродлива, струнка дівчина. Ще в університеті у неї було безліч залицяльників, а однокурсниці заздрили. Щодня вона отримала багато подарунків, букети квітів. Серед всіх кавалерів обрала Михайла. Адже вважала, що саме він зможе стати чудовим батьком для малюка. Зустрічалися декілька місяців та потім швидко одружилися. Міша думав, що це справжнє кохання, а Ліда хотіла тільки одного – стати мамою.
Однак, нічого не виходило. Відвідували багатьох лікарів, навіть до мольфарів та ворожок їздили – марно. А потім вже й чоловік втомився від такої гонитви за батьківством. Здавалося, що вони немов сусіди по квартирі, не більше. Жінка марила дитинкою, всі розмови тільки про малюка. Тому через декілька років такого “щасливого” життя чоловік подав заяву на розлучення та переїхав геть від Ліди.
Але жінка не переживала. Їй був не потрібний такий чоловік, як Міша. Давно в ньому розчарувалася. Навіть нічого не сказала, коли той забирав всі свої речі з дому. Підійшла до дзеркала й ніжно погладила долонею живіт – нарешті вона вагітна. Тоді Ліда була на сьомому небі від щастя. Довго не могла повірити у це. Купила багато іграшок, одягу (хоча ще тоді не знала стать дитинки), велику колиску. Мріяла, як буде відводити малюка до садочка за руку, гулятиме у парку після школи. Навіть вивчила декілька колискових пісень.
Тоді був понеділок та жінка прийшла на планове обстеження. Однак, на моніторі не було видно серцебиття дитинки.
– Треба терміново робити операцію, це дуже небезпечно! – сказала лікарка.
А потім жінка навіть не пам’ятає, що трапилося. Чула, як говорили медсестри, приносили нові ліки, яскраве світло від лампи… Вона отямилася у холодній кімнаті. Нікого не було. До палати зайшла черговий лікар, який провів операцію:
– У мене для вас сумна новина. На жаль, дитинку не вдалося врятувати.
– А хто у мене був?
– Дівчинка…
Вона довго плакала. А потім почула, як плачуть малюки у коридорі. Її палата знаходилася навпроти кімнати новонароджених. Ліда ледь піднялася й тремтячими руками відчинила двері. У невеличких ліжечках спали дітки. Однак, тільки дівчинка постійно плакала.
– Шкода малюка. Мати її покинула, навіть не хотіла годувати чи брати на руки. Після пологів написала заяву на відмову, зібрала речі та пішла. Казала, що не хоче мати такий тягар. Ще посміла жалітися, що у неї тепер фігура зіпсувалася після народження – розповіла чергова медсестра.
– Можна я її погодую?
Ліда взяла дівчинку на руки та притулила до себе. Немовля жадібно смоктало молоко, а жінка співала колискову пісню. Декілька днів поспіль вона не відходила від дівчинки.
Тоді був ранок неділі, у кімнаті було тепло та сонячно. Ліда стояла біля вікна й тримала дівчинку на руках, співала колискову. Почула, як відчинилися двері.
– Доброго дня. Вибачте, я помилився. – сказав незнайомий красивий чоловік та пішов геть.
А Ліда продовжила колисати дівчинку. Вона вже домовилася з лікарем, що забере її додому та написала заяву на удочеріння.
– А хто це за чоловік приходив до мене?
– То був біологічний батько дівчинки. Не знаю, як він знайшов цю адресу, бо дівчина нічого не казала про нього. Здається, що він хоче забрати немовля. – розповіла санітарка.
Лікарка забрала дівчинку, а Ліда почала гірко плакати. Вона не хотіла віддавати малюка. Так прив’язалася до неї, немов це рідна доня. Не уявляла, як житиме далі.
Тремтячими руками почала збирати свої речі, адже сьогодні був останній день у пологовому будинку. Переступила поріг та побачила незнайомця, який заходив тоді у палату. У руках він тримав конвертик з немовлям та букет ромашок.
– Доброго дня. Я розумію, що це звучить дуже дивно та навіть дико. Але чи не могли б ви стати мамою для моєї донечки? – тихо запитав Вася.
– Я вже нею стала за ці дні. – спокійно відповіла жінка та взяла на руки малюка.
Того вечора вони повернулися до квартири утрьох: Ліда, Василь та донечка Оленка. Здається, що тоді жінка знайшла свою родину.
А ви б змогли наважитися на такий крок, як Ліда? Чому?
