Я родом з невеличкого села. Батьки ще з молодості мали велике господарство: три великих городи, худобу і сад. Вони дуже багато працювали, аби забезпечити нам з сестрою хороше майбутнє. За що їм дуже вдячна.
Вони оплатили нам навчання у місті. Після його закінчення Танька залишилась там жити, а от я повернулась назад у село.
Тільки жила я не з батьками, а зі своїм чоловіком Олегом. Недалеко, на сусідній вулиці.
Тому ми часто допомагали моїм батькам. Після роботи я бігла на поля, адже мама сама вже не могла обробити стільки землі. Олег допомагав татові з худобою, косив сіно сіно, перевертав його, годував кроликів, свиней.
За деякий час мама з татом попродавали тварин, віддали городи сусідам чи родичам, бо так важко працювати уже зовсім не могли. Постарішали..
За батьками потрібно було доглядати. Таня відразу сказала, до себе вона їх не забере, бо має лише дві маленькі кімнати, а у них ще й дитина мала. Та й сюди їздити теж не стане, бо це надто далеко. І звісно, ця місія залишилась на мене.
– Ти, напевне, батьків забери до себе додому. Чого будеш бігати взад вперед? – казала сестра – А їхню хату ми би продали і гроші поділили порівну. У мене ще борг великий, вони б мені знадобились..
Цю розмову почув мій чоловік. Він категорично відмовився. Сказав, що батьки, поки живі, житимуть у своєму домі.
– А сестра твоя нехай сама вирішує свої фінансові питання. За ці гроші, щоб і не думала. Це ж і так ми батьків доглядаємо. А вона мало того, що не приїжджає, то й навіть матеріально не допомагає, а ще й висмоктати хоче. Оце вона корислива!
Таня образилась, коли я їй це сказала. Зараз не розмовляє зі мною.
Батькам про цю розмову я нічого не говорила, адже знаю, вони б засмутись. Я не розумію, як Таня може бути такою людиною? Невже їй байдуже на батьків? Вони старенькі, не знати, скільки їм там ще залишилось. А вона не спілкується з ними взагалі..
Як можна думати лише за гроші? Хіба це важливіше за сім’ю? Вона зовсім відмовилась від нас..
Як дівчині бути зі сестрою?
