Пан Григорій працював головним механіком на фермі. Був гарним господарем – коні, корови, куси, трактор, бричка та у додачу ще декілька соток поля. Була у нього красива та роботяща дружина Галинка та двоє чудових діток. Старший син Микола вже давно одружився та живе неподалік. Також працює на фермі агрономом, батькам допомагає та про свою родину не забуває. Невістка також хороша дівчина, медсестра. Йдеш повз їх хату – то аж любо глянути. Сад доглянутий, жодного буряна. Всюди красиві квіти цвітуть, велика теплиця та город, на подвір’ї дітки з цуценятами граються.
А молодша донька Олена нещодавно закінчила університет з червоним дипломом. Вивчилася на ветеринара, адже з дитинства допомагала тваринкам на подвір’ї. Вже дівчині за 20, а досі не одружена. От по селі люди пліткували про неї та родину. Звісно, що батько лаявся з такими сусідами, але хвилювався – а що як донечка залишиться самотньою? Хотів бачити поряд нею гідного чоловіка.
У пана Григорія був друг Петро, ще разом за одною партою навчалися, а зараз разом працюють. Ще й живуть на одній вулиці. От якось йдуть чоловіки разом з роботи додому та й розмовляють про онуків.
-Слухай, друже. Як то кажуть у народі – у тебе є товар, а у мене покупець! Бачу, що твоя Оленка ну така красуня виросла – вся у матусю! А ти ж мого сина Юрка знаєш, він хлопець хороший! Я от що подумав – вони ж така гарна пара. Якось бачив, як син допоміг твоїй Олені важкі речі додому донести, вона ж закінчила вже навчання та переїхала додому вже.
Тут Григорій задумався над такою пропозицією. Знає, що про Юрка не ходили погані чутки по селі. Хлопець роботящий. Пам’ятає, що він ще з сином Миколою разом товаришували, часто гралися на подвір’ї. Одного вечора підійшов до доньки та сказав:
– Оленко, а ти знаєш Юрка? Ну Юра Омельченко, пана Петра син. Він такий хороший хлопчина. Можливо, ти б з ним ближче познайомилася?
-Татку, та навіщо мені той Юрко? Якби не його тато, то сам би нічого не досяг. А ось Михайло Антонюк, з сусіднього села хлопець, нещодавно з армії прийшов. Відслужив по закону, зараз збирається витися заочно на механіка, а працює на фермі водієм. Ми з ним ще до армії дружили, я йому листи писала. Татку, він мене кохає. Хоче, щоб я була його дружиною.
– Що?! За того бідняка нещасного?! Та його батько алкоголік, яких світ не бачив! Думаєш, що він таким не стане?! А його мати ледь ходить, за хатою дивитися нормально не може.Там вже навіть бур’ян не росте на городі! Будеш з таким чоловіком хіба під церквою милостиню просити! Та в них не те, що курей нема – горобці не літають.
Тоді вечір закінчився великою сваркою. Пан Григорій не хотів і слова чути про Михайла і заборонив навіть згадувати про нього у рідній хаті. Він не зі зла, адже бажав тільки щастя для донечки. Через декілька днів прийшов Петро з сином до Григорія у гості. Накрили стіл у саду та й гостилися, обговорювали майбутнє весілля. Але донька не сиділа поруч. Швидко зібрала всі свої речі та втекла з дому.
Батькові було соромно казати, що Оленки нема. Жінка лаяла чоловіка та казала, що той сам винен – думав, що може ось так керувати її життям. А тепер навіть не знають, де шукати доню. Довго сварилися, плакали. Вже і брала просили, щоб той допоміг. Та марно – здається, що Олена ніби й не жила у ці хаті.
Минуло три місяці. За цей час Оленка розписалася з Миколою потайки від батьків та переїхали в іншу область. Спершу винаймали невелику кімнатку у гуртожитку, адже роботи хорошої не було. Дівчина підпрацьовувала помічником ветеринара, а хлопець – водієм на таксі. Згодом переїхали вже на іншу, кращу квартиру. Микола влаштувався заступником директора на велику будівельну фірму, а Оленка стала головним лікарем у приватній ветеринарній клініці.
Мати потайки від Григорія навідувала донечку у місті, привозила продукти. Та ще й доглядала за хворою свахою, бо та останній рік навіть з ліжка не могла встати. А чоловік навіть викинув всі фото, на яких була донька. Поклявся, що вижене кожного з хати, хто хоча б її ім’я згадає.
Через два роки мама Миколи померла. Подружжя приїхало на похорон. Хата перейшла їм у спадок, тому вони вирішили, що то знак – треба додому повернутися та забути старі образи. Чоловік почав поратися по господарстві, поремонтував дах та зробив будинок ще кращим. А Оленка доглядала за садом та дітками. У них були двійнятка – Іванка та Степанко. Потім знайшли нову роботу, а малюки у місцевий садочок почали ходити.
Одного дня, після церкви Григорій з Галиною проходили повз хату.
– Ти глянь, Галю, яка хата гарна! Здається, що декілька місяців тому тут тільки гнилі дошки та бур’ян був. А зараз такий гарний сад, город та ще й альтанка! – дивується чоловік.
І тут на поріг вийшла Оленка з дітками. Чоловік закляк на місці, а по його щоці пробігла скупа сльоза.
– Привіт, татку. Ми тут живемо. А, чоловік Микола та твої онуки. Ми якраз вареників наліпили та борщ зварили – приходить у гості, почастуємо вас – сказала тихо дівчина та відкрила хвіртку.
Здається, що тоді це був найщасливіший день у родині пана Григорія. Згодом, у гості пришов старший син з жінкою та дітками. Відтоді щонеділі вони збиралися у гостях та більше не сварилися. Батько пишався таким зятем та донечкою.
А Юрко досі живе з батьками. Вже 5 років минуло з того часу. Були у нього дві жінки, та не витримали вони такого чоловіка – часто пив, не допомагав у господарстві. Ще й руку міг підняти на них та дітей. От і вигнали його з хати. А зараз про нього піклується старенький тато і матір’ю. Користі від такого господаря – ніяка.
На вашу думку, батьки мають право на те, що вказувати дітям – кого кохати, а кого ні? Адже вони бажають нам тільки щастя.
