Донька поклала мені на стіл ключі від квартири і три гарненькі стосики із сотенними купюрами: “Я порахувала, тут усе що ти витратила за роки. Віднині ми чужі, втім, рідними ми точно ніколи не були. В моє життя ти втручатись більше не будеш. Крапка”.
Я рано залишилась вдовою. Хоч і мала маму і свекруха від мене не відмовлялась, але коли ти ще молодий і нічого свого не встиг нажити, але вже маєш дитя, то скільки б у тебе не вкладали, а тобі потрібно більше і більше.
Ми із чоловіком почали розбудовувати стареньку хатину, яку придбали спеціально якнайдалі від села. Мріяли про великий сад і оскільки Василь мій був агрономом, то про те, аби вирощувати дерева на продаж.
Почали усе те робити: дім розбудовувати і землю підготували до того, аби теплиці поставити і висаджувати дерева, та так усе і стало недоробленим як пішов у засвіти мій Василь.
Тож жити от у таких умовах я не могла, а йти у прийми до мами, чи свекрухи не хотілось, бо, при всій повазі, а з жодною я б і не вжилась.
Залишила я доньку на свою маму і поїхала на сезонні роботи. Їздила у Польщу, Чехію, була у Фінляндії. Заробляла ніби і не погані гроші, за чотири роки змогла і будову закінчити і подвір’я у порядок привести.
Але доня підростала і потреби разом із нею. Я розуміла, що нічого дати дитині своїй не зможу, якщо от так раз на рік на тих три місяці буду їхати на заробітки. Вирішила прийняти пропозицію і поїхати напарницею до подруги в Італію.
Роки минули, ніби й прожила я їх, а ніби одним днем усе пролетіло. Нині донька моя доросла, сама стала мамою. Я придбала їй квартиру у нашому місті, має вона хорошу освіту і дуже гарну роботу.
Можна було б сказати, що все мені вдалось, якби ж доня моя не була настільки наївною і недалекоглядною. Я ще із першого знайомства одразу все про сваху і сім’ю свого зятя зрозуміла. Намагалась відмовити свою дитину від того шлюбу, та от не вдалось.
Бачте, донька моя працює і заробляє, а от зять тільки таксує. Сваха орендує квартиру поруч із тією де живе моя донька і ввесь час вона у них.
Я не раз запитувала у своєї Оксани, як то так виходить, що вона родину годує, а зять мій лиш із дітьми гуляє та маму свою розважає. Та в неї одне на устах: “Мамо. мене все влаштовує. Доки діти малі буде так, підростуть все зміниться. А Ольга Іванівна спеціально взялі на роботі декретну відпустку, аби з двійнею допомагати моєму чоловіку. Повір, моєї зарплатні вистачає і ми ні в чім не маємо потреби. Не втручайся”.
Ну поки я була в Італії, поки воно мені було неприємно, але що мала за тисячі кілометрів зробити? Ну а це, приїхала я і вже коли була на гостині, то бачила все це і просто не могла стриматись.
От скажіть, ви б змогли витерпіти коли твоя дитина іде з самісінького раночку на роботу, а зять спить. Зате сваха уже є і на кухні порається, що в себе вдома. Зять прокидається десь аж у полудень і тоді пан готові їсти і виходять із дітьми гуляти.
Заходить, о годині третій четвертій і все – поїхав “працювати!”, повернеться десь аж за північ. А доня моя після роботи ще продукти принесе і з дітьми піде гуляти на вулицю.
Ну день я дивилась, ну другий. Та де ти витримаєш таке? Розходилась не на жарт і висловила все і зятю і свасі. Що то таке, чого не шкодують моєї доньки? Чого я скільки років трудилась, на квартиру їм заробила, аби тут зять боки вилежував, чи сваха поралась?
Сваха стала сина захищати, що зять додав, то ми вже висловили одне одному багато чого неприємного. Я не витримала і зробила те, що донька давно зробити повинна була – виставила зятя і сваху за двері.
Ну а ввечері донька прийшла з роботи і поклала мені на стіл ключі і кілька стосиків гарненьких зі стодоларовими купюрами:
— Ти перейшла межу, мамо. Я просила тебе не втручатись, але ти слухати не стала. Ось, усе що ти в мене вклала, речі ми вивеземо на протязі тижня. Ми з тобою чужі люди, були, є і будемо. Ти втратила звання “мама”, як тільки залишила мене і поїхала світ заочі. Не маєш права тепер в житті моєму колотнечу робити. На цьому все, бувай.
Я намагалась поговорити із донькою, пояснити, що вона не права, але Оксана мене слухати не стала – пішла. Таки вивезли вони свої речі і мені довелось здати ту квартиру в оренду, бо ж вона пустувала.
Три місця минуло а донька на жоден дзвінок не відповіла. Мене подруги заспокоюють, кажуть, що я все зробила вірно і що скоро вона сама зателефонує і вибачиться, адже прозріє, побачить який насправді у неї чоловік, зрозуміє, що я вчинила вірно і намагалась їй допомогти.
А у мене і досі сльози на очі як згадаю слова своєї дитини. Скажіть, невже я й справді права не мала їй допомогти? Повинна була дивитись на те спокійно тільки тому, що заробляла далеко від дому їй на краще життя? Ну от ви б змогли стояти осторонь і дивитись на все спокійно?
