Тетяну покинув чоловік. Вона залишилася одна, а ще треба якось підіймати на ноги малого сина. Жінка вирішила повернутися до своєї матері в місто й влаштуватися там на роботу. Працювала бібліотекаркою за малу зарплату, що ледь її на продукти вистачало. Та згодом вона зустріла Остапа. Він був заможний, керував великою компанією, мав приватний будинок, дорогу іномарку та навіть хатню робітницю. Згодом, пара одружилася і чоловік хотів, щоб вона переїхала жити до нього. Але тільки вона, без сина. Нехай малий краще поживе з бабусею, але зате чоловік буде повністю їх забезпечувати також та не будуть собі ні в чому відмовляти. Й чоловік дотримався свого слова.
Тамара Вікторівна, мати Тані, тричі на рік відпочивала з онуком закордоном у найкращих готелях та курортах. Поки бабуся з хлопчиком подорожували світом, зять в той час робив ремонт у її старенькій хаті – поставив новий бойлер, щоб постійно була гаряча вода, повністю умеблював кімнати, купив дорогу техніку – тільки щоб їм жилося у затишку та достатку. Завжди купує брендові модні речі закордоном, дорогі продукти та багато іграшок для пасинка.
Коли Тетяна провідувала їх у селі, то у бабусі було одне прохання – нехай син живе разом зі своєю рідною мамою, адже постійно сумує. Жодні дорогі подарунки та поїздки не можуть замінити дитині материнську увагу.
– Вона сказала, що вже достатньо пожила у злиднях і нізащо не хоче повертатися у таке життя. Та і каже, що я не ціную того, що дає її чоловік, бо він нас всіх забезпечує. Але виходить, що рідна мати залишила сина в обмін на багате та розкішне життя – розповідає пані Тамара своїм сусідкам.
– Ну тобі не догодиш! Гріх на таке щастя скаржитися. Ти та твій онук ситі та одягнені, у холодильнику багато продуктів з Італії, Польщі. Хлопчик грається такими хорошими іграшками, видно, що не дешево коштують. Оплачує йому різні гуртки, а тобі гроші на таксі дає, щоб ти пішки не ходила його забирати. Що тебе не влаштовує? Та інші б мріяти навіть не могли про таке життя. Чи ти хочеш, щоб твоя Таня знову працювала у бібліотеці за копійки, а ти чекала свою мізерну пенсію? Вона і так при нагоді вас навідує та не з порожніми руками, інколи декілька пакунків за раз приносить. Чому ти не можеш просто подякувати своїй доньці та зятю за таке життя? Вони для вас стараються! – переконують жінку сусідки.
– Та знаю, що для нас вони це все роблять, щоб ми жили у достатку. Тільки онука шкода. Адже підросте та зрозуміє, що мати його проміняла на ті дорогі цяцьки та сумочки. Дитині потрібна мати, з нею має бути. Але ж як виходить – живе з бабусею, а мама рідна приходить тільки в гості на декілька годин. Навіщо йому ті іграшки, подорожі, коли не відчуватиме себе потрібним? – продовжує далі розповідати бабуся.
Однак, її подруги-пенсіонерки не можуть її зрозуміти та підтримати. Вони постійно зі своїми онуками гуляють, а батьки тільки під вечір забирають, бо самі на роботі гарують цілий день – збирають гроші на кредит машини та квартири. Мало хто зі знайомих пані Тамари можуть похвалитися власним житлом чи машиною. Та і купують продукти тільки по акції, бо вся пенсія йде на оплату комунальних послуг. Життя бабусі Тамари у порівнянні з ними просто рай та казка. Навіщо так нарікати?
– Як тільки отримала диплом з коледжу, то зразу вийшла заміж за такого ж вчорашнього випускника. Років 9 тому це було. Після весілля жили у мене декілька місяців, але хотіли мати свою квартиру. Згодом переїхали, правда на орендовану, тоді через рік Іванко народився. Але не довго вони разом жили, бо малому ще й 6 місяців не було, як Таня до мене повернулася додому. А зять колишній переїхав до себе у село. От розійшлися у них життєві шляхи. Аліменти, правда, платив рідко. Та і не гроші то були, а копійки смішні, не могли на них навіть харчування дитинці купити. Тому Таня й вирішила піти працювати у бібліотеку та і тоді якраз знайшли онукові місце у садочку. Так що ми двоє разом підіймали його на ноги – згадує жінка.
Перед тим, як Тамару Вікторівну “попросили” піти на пенсію, донька зустріла Остапа. Вони одразу покохали один одного та чоловік постійно дарував квіти, одяг, прикраси, разом подорожували закордон. Через декілька місяців він зробив пропозицію одружитися та запропонував переїхати Тетяні до нього – приватний будинок за містом, машина та прибиральниця, яка допомагає по дому. Однак, у чоловіка була одна умова – нехай Іванко залишається й далі жити з бабусею.
– Тоді донька вирішила пожертвувати собою заради щастя для нас. Адже не хоче, щоб ми далі так бідно жили. Поговорила зі мною, забрала речі та поїхала. Але зять й надалі нам допомагав. Одразу доньці машину купив, щоб та мала змогу сина частіше бачити та гуляти з ним, а як тільки збирається їхати геть – малий не хоче її відпускати, починає плакати. Просить хоча б ще на годинку затриматися. А мені аж серце кров’ю обливається, як це бачу – каже Тамара Вікторівна.
Однак, після переїзду доньки, чоловік одразу почав всіляко їм допомагати – ремонт зробив, відпочинок оплатив, купив Іванкові телефон, планшет та комп’ютер – такі речі малий бачив лиш уві сні.
Та, не дивлячись на таке життя, пенсіонерка щоразу повчає доньку, мов “якщо чоловік тебе дійсно кохає – то прийме разом з дитиною і буде його любити, як рідного сина”.
– Мені вже набридли ці розмови. Досить повторяти одне й те саме. Мій Остап не з таких людей, які будуть змінювати своє рішення. Якщо він так сказав – значить так має бути, і я не маю жодного права йому перечити або щось міняти. Він не проти, щоб я з ним бачилася, дає вам гроші на поїздки, купив тобі так багато нових речей та ніколи нічого для вас не шкодував! Чи ти хочеш, щоб я пішла геть від нього, влаштувалася далі бібліотекаркою та жила від зарплати до зарплати? А про внука ти подумала? Яке його життя чекатиме, якщо ми знову будемо трястися над кожною копійкою та продукти тільки по акції купувати, а про шоколадки та новий одяг просто забути? Остап може йому дати краще життя – приватний садочок, найкращий ліцей, університет в Україні чи закордоном. Хіба ми з тобою здатні на таке? – каже Тетяна
– Зате у нього буде мама поруч, а не тільки на вихідні чи свята. Те, що не можна купити за жодні долари чи євро на світі, а ти просто проміняла свого сина на багате життя! – відповідає з докором пані Тамара.
Тетяна щиро не розуміє, чому мати вважає її егоїсткою. Адже такою пожертвою донька забезпечить хорошу старість своїй матері та світле майбутнє свого сина. Чоловік не жаліє грошей на репетиторів, спортивні секції та дозвілля для малого, ніколи не дорікав дружині за сина.
– Мамо, я щодня намагаюся побути разом з Іванком. Остап зараз займається бізнесом, весь заклопотаний у справах, вдома прибиральниця та особистий кухар, які займаються господарством. Я з синочком роблю уроки, забираю зі школи, гуляємо разом у парку та катаємося на атракціонах. Ночувати їду додому, а зранку прокидаюся та одразу до вас їду! Нам потрібно назад повернутися у часі та жити бідно, але зате я буду поряд? – заспокоює Тетяна.
Така тема завжди закінчується сваркою між нею та матір’ю. Звісно, що така ситуація засмучує жінок. Але Тамара Вікторівна турбується про інший варіант майбутніх подій.
– А якщо у них друга дитина народиться? Тоді вона не зможе так часто приїжджати до нас або й взагалі перестане. Забуде про те, що у неї є старший син, а всю увагу буде меншому приділяти. Та треба жити разом під одним дахом, бо вони – сім’я! – хвилюється жінка та ділиться переживаннями зі своїми подругами.
– Навіщо ти думаєш про те, чого ще нема? Ну народить твоя Танька ще одну дитину. Тоді Іванко буде мати старшого братика чи сестричку. Або наймуть няньку, щоб за малим доглядала. У твого зятя на таке гроші знайдуться. Не пхай носа у стосунки твоєї доньки та Остапа, бо нічим добрим це не закінчиться. Ти собі уявляй, що вона також на роботі працює, може тобі так легше стане. Багато батьків зараз віддають своїх дітей до бабусь в село чи просто на декілька годин, поки працюють до сьомого поту заради родини. Як ти не розумієш, Томо, що твоя донька виграла ласий шматок щастя? – відповідають сусідки.
Однак, Тамара Василівна не може досі не може зрозуміти такий вчинок рідної доньки.
Чому пані Тамара не може досі зрозуміти свою доньку? Можливо, вона не права та дарма хвилюється?
