Тоді донька Христина без попередження приїхала у село до старенької матері Галини Петрівни. Навіть не привіталася, одразу з порогу почала говорити на серйозну тему – гроші:
– Мамо, ти розумієш, що мені зараз зайва копійка не завадить? Ти коли мені повернеш гроші, які я давала тобі колись на операцію? Я вже втомилася так довго чекати!
Насправді, Христина просто хотіла зробити у квартирі ремонт, хоча такої нагальної потреби не було. А ще збиралася полетіти з подругами на відпочинок та шопінг. Старенька пані Галина погодилася повернути всі гроші, до останньої копійки. Однак, через місяць на доньку чекав “подарунок” у заповіті.
Пан Микола мав золоті руки, всі його хвалили у селі. Мовляв, чудовий господар та робітник. У нього також була маленька донечка Світланка, їй всього-на-всього було 5 років. Чоловік добре заробляв, тримав власну майстерню з вироблення меблів. Тому в кожній хаті на селі стояли його вироби. Микола купував для донечки все тільки найкраще – іграшки, одяг, ласощі.
– Татку, а є такий магазин, щоб маму купити? – запитала одного вечора Світланка.
Тоді чоловік зрозумів, що дівчинці потрібна справжня повноцінна родина. А якраз до села переїхала незнайома жінка, яку звали Галина. У неї також була донечка Христинка. Якось Галя попросила Миколу змайструвати їй стіл на кухню. Він не хотів брати грошей з неї, тому жінка спекла смачні домашні пиріжки.
– Ох, пані Галино, я б такі пиріжки ледь не щодня із задоволенням їв!
– Так приходите до нас у гості. Я тут нікого не знаю. Ще й наші доньки потоваришують, буде за радість. – радісно відповіла Галя.
Так вони почали зустрічатися та згодом пані Галина стала матусею для Світланки, а в Христинки з’явився татко. Микола збудував другий поверх у хаті, поставив красиві качелі для дівчаток, а жінка займалася хатньою роботою. А з часом придбали неподалік ще одну велику ділянку та чоловік почав будувати там будинки – майбутнє житло для донечок.
Одного дня він побачив, як Світланка плакала на кухні.
– Татко, ти що, любиш Христину більше, ніж мене? Я ж твоя рідна донька, а вона чужа! – дорікала донечка.
Микола заспокоїв дівчинку та переконав, що він однаково любить дівчаток. Але Світланка йому не вірила. Відтоді чоловік почав пильно стежити, як все-таки граються його донечки і головне – як ставиться Галя до них.
Помітив, що в Христі багато нового одягу з магазинів, а його Світланка доношує старе. Ось, в одної – красиві бантики, гарні лялечки, а в іншої звичайні резинки для волосся та тільки розмальовка. Чув, як Галина може сварити Світланку за те, що вона забула прибрати за собою чашку до умивальника, а ось перечити Христі жодного разу не сміла. Видно, що свою доньку вона любила більше. А ось Світланку не приймала у родину, немов її взагалі не існувало. Чоловік хотів серйозно поговорити на цю тему зі своєю дружиною, але не встиг… Тоді він працював на будівництві та не помітив дерево, яке падало…
Галина довго не могла прийти до тями. Щодня гірко плакала та кричала, дівчатка її намагалися заспокоїти. Жінка перестала їсти, тільки лежала у ліжку. Тоді за господарство взялася тільки Світлана, а Христина відмовилася навідріз підходити до городу чи тварин, мовляв, ця брудна робота не для неї. Так минали роки. Галина помалу оговталася від такої втрати. Христя після 11 класу захотіла вчитися закордоном у Польщі, тому старенька мати важко працювала. А ось Світланка вступила на заочну форму навчання до міста, паралельно працювала продавцем у магазині. Через декілька місяців дівчата повідомили радісну новину для матері – скоро буде весілля. Чоловіки у них хороші, працьовиті. Христя так і залишилася жити закордоном, Світлана – у місті.
Старенька щодня прокидалася й засинала у великому, але порожньому будинку. Важка робота далася в ознаки й у неї були проблеми з серцем та спиною. Спершу сподівалася, що все мине, навіть до лікаря не зверталася. Але згодом не могла навіть з ліжка піднятися та стояти на ногах, тому Світланка прийшла на допомогу. Не могла спокійно дивитися, як страждає старенька.
– Треба робити операцію, це необхідно! – сказав черговий лікар.
Звісно, що тоді такої великої суми Світлана не мала, тому вирішила зателефонувати до сестри. Все-таки, це її мати. Дівчина нехотячи погодилася та позичила декілька тисяч доларів. Але навіть не приїхала провідати стареньку. А ось Світлана взяла пані Галину до себе на місяць, адже жила неподалік від лікарні.
Старенька швидко одужала та попросила дівчину привезти її назад до села. Спершу вона не хотіла, адже хто там доглядатиме за пані Галиною? Однак, піддалася на вмовляння.
Того дня вона поралася на кухні, коли побачила, як на подвір’я заїхала велика іномарка – Христина завітала, але чомусь без попередження.
– Ти коли мені гроші за операцію повернеш? – дорікала донька.
Пані Галина здивувалася. Адже Світлана за весь час ні копійки не вимагала з неї, а рідна донька ось так вчинила. Добре, що мала деякі заощадження.
– Мамо, тут навіть половини нема. Мені цього не вистачить!
– Христинко, але я ще пенсію не отримала. Ти ж знаєш, які зараз ліки дорогі.
– Добре, наступного місяця віддаси. – сказала незадоволено та голосно грюкнула дверима.
Старенька довго плакала. От як вийшло – рідна донька готова останню копійку забрати, а чужа дитина так допомагала безкорисно.
Однак, того дня Христя не зупинилася. Зателефонувала до Світлани та вимагала повернути решта грошей замість матері, бо не може чекати. А сестра так і зробила. Відтоді вони не спілкувалися. Дівчина навіть жодного разу не привозила онуків до матері в гості та не вітала зі святами. Тільки Світланка була єдиною розрадою для пані Галини, вона часто приїжджала у гості та допомагала з господарством.
Але одного дня старенькій стало погано. Дівчина вирішила забрати бабусю до себе у місто, нехай краще вона вдома буде за нею доглядати. Ось так пані Галина почала жити у Світлани. Бабуся забирала онуків зі школи, допомагала з уроками та хатніми справами, поки Світлана та її чоловік працювали. Жінка прожила ще 5 років.
Христина навіть не приїхала провести матусю в останню путь. Її цікавило тільки одне – заповіт.
– Ну скільки можна чекати? У мене нема стільки часу, треба скоро їхати геть. – нетерпляче скаржилася дівчина.
Однак, слова нотаріуса її шокували. Пані Галина переписала все майно на Світлану.
– Ваша мати написала, що пішла на той світ, адже не хотіла залишати вам такий борг. – сказав нотаріус.
Христина ще довго кричала та сварилася, але марно. Тоді Світлана бачила сестру останні раз.
Старенька жінка правильно вчинила, коли вирішила ось так провчити нахабну доньку?
