Мій батько загинув ще до мого народження. Мама виносила мене і народила сама. Працювала на двох роботах, аби прожити зі мною. Їй було дуже важко. Тому я старалась допомагати їй у всьому.
Закінчила 9 класів і пішла в училище вчитись на кухаря. На вихідних підпрацьовувала офіціанткою у місцевому кафе. Там познайомилась з Василем. Йому як і мені було 16 років. Теж тут підпрацьовував. Я закохалась в нього. Це був мій перший хлопець. Після місяця зустрічань, я завагітніла. Показала Василю тест на вагітність, а він налякався. Сказав, що не готовий стати батьком. Він зник з міста за декілька днів. Залишив мене саму.
Мамі я зізналась, коли була на 5 місяці і живіт приховувати не могла. Вона була дуже зла. Почала пояснювати, що мені дитина зараз не потрібна, намовляла мене на аборт.
– Ти ж ще зовсім молода! Як ти збираєшся виховувати дитину сама? Ти ж бачила, як мені було важко! Невже хочеш того самого?
Я погодилась з матір’ю і пішла в лікарню. Хоча я не дуже хотіла позбуватись дитини. Я вже готова була народити.
Лікарка сказала, що моя вагітність протікає добре. Але аборту на такому терміні уже ніхто робити не буде! Дитина уже сформувалась. Потрібно родити. А якщо я буду проти, то залишу дитину в притулку.
Та мамі ці слова були неважливі. Вона далі шукали методи, щоб позбутись дитини.
– Доню, є ліки. Вони викликають передчасні пологи. Дитина на такому малому терміні швидше за все не виживе. А ти врятуєш своє майбутнє!
Мама буквально заставляла мене їх прийняти. Я зрозуміла, що не можу цього зробити. Я втекла з дому. Бачила куди очі бачать. Без речей, без грошей. Я і моя майбутня дитина.
Я не знала, де шукати підтримки. Усі мої друзі були неповнолітні і жили з батьками, до них піти я не могла. Зібравши всю свою гордість в кулак я пішла до дому Василя. Мене зустріла його мама. Дуже привітна жінка. Напоїла мене чаєм. А новину про вагітність прийняла з усмішкою на обличчі. Вони дозволили мені залишитись. Сказали, що подбають про мене і дитину. Але я переживала за матір. Розуміла, що вона місця собі не знаходить. Мабуть, шукає мене.
Я повернулась додому і вислухала лекцію про те, яка я невдячна дочка. Вона старається для мого блага, а я ігнорую її. Та коли я розповіла що батьки Василя раді внукові, вона трохи заспокоїлась і змирилась з тим, що я вирішила народжувати.
Мої пологи були дуже болючі і довгі. Та коли мені поклали сина на груди, я зрозуміла що це було того варте. Маленький клубочок щастя. Тепер зі мною.
На виписку прийшли батьки Василя, моя мама, і..сам батько дитини. Він усвідомив усе і взяв на себе відповідальність.
Відтоді минуло чотири роки, ми живемо разом, розписались і незабаром чекаємо на друге немовля.
З моїми і його батьками підтримуємо прекрасні відносини, часто бачимось та спілкуємось.
Як ви гадаєте, як би склалось життя дівчини, якби вона все-таки послухала маму і позбулась дитини?
