Хочу вам розповісти історію зі свого життя. Поки ти допомагаєш людям фінансово, доти вони тебе люблять. Як тільки перестаєш це робити, то стикаєшся з їхньою ненавистю. Це дуже неприємне відчуття.
Зараз мені 30 років. Я багато і наполегливо працював, щоб назбирати кошти на власну квартиру. У моєму віці вже зовсім не личить мешкати з батьками. Нарешті з’явилася необхідна сума на перший кредитний внесок. Придбав житло і запросив на новосілля своїх батьків з сестрою.
Раніше я допомагав сестрі з оплатою за навчання, але за вечерею сказав, що більше не зможу цього робити. Адже потрібно економити, щоб мати змогу виплачувати кредит. Ця заява спровокувала величезний скандал.
Сестра обурювалася, що я не можу ще два роки подбати про неї і зараз кидаю напризволяще.
Батьки також казали, що не планували платити за навчання доньки. Вони вже вирішили поїхати на відпочинок, тому грошей на непередбачувані витрати немає. Який же я поганий син, бо наважився зруйнувати їхні плани. Тим часом я думав, чому так у житті буває: поки допомагав, то ніхто й “дякую” не промовив, а зараз і привітати з покупкою мене нікому. Виявляється, що моїй рідні потрібні від мене лише гроші. Прикро.
А які у вас думки щодо поведінки хлопця та його рідних?
