– Ірочка, ви така мила й тендітна дівчина. Вам не пасує роль офіціантки – сказав Степан Михайлович, відраховуючи щедрі чайові.
– Так я не збираюся все життя офіціанткою працювати. Ось поступлю на наступний рік і стану економістом – посміхнулася я.
– Молодець, це хороша професія. Може знайду тобі місце у себе на фірмі, якщо добре вчитися будеш – підморгнув мені чоловік.
Степан Михайлович був постійним клієнтом в нашому ресторані, чоловік тут снідав, обідав і вечеряв. Він був забезпеченою і дуже зайнятою людиною. Напевно, тому і холостий. Я уже пів року працювала тут. Після того, як я провалила іспит в інституті, мені не хотілося вертатися додому. Недовго думаючи, я знайшла собі гарну роботу і недороге житло. У мене був рік, щоб гарненько підготуватися до повторного вступу. Вийшовши з ресторану, я пішла по темній, пустій вулиці. Мені дуже подобалося нічне місто: навколо стояла тиша і спокій. Я любила йти, не поспішаючи додому і роздумувати про своє майбутнє.
– Ірино, дозвольте підвезти вас. Недобре молодій вродливій дівчині гуляти одній вночі.
Я озирнулася і побачила Степана Михайловича.
– Спасибі, мені недалеко – розгубилася я.
– Сідай, мені все одно по дорозі.
По дорозі ми розмовляли. Я розповіла чоловікові про свої плани на майбутнє. Про те, як мені подобається міське життя, і я не збираюся здаватися, поки не поступлю вчитися.
– Молодець, з такою життєвою енергією у тебе все вийде. Ірочка, у мене до тебе невеличке прохання – сказав Степан Михайлович.
– Слухаю вас. Чим можу допомогти?
– Розумієш у нас завтра вечеря з компаньйоном. Він буде з дружиною, а мені одному якось непристойно йти. Не могла б ти скласти мені компанію?
– Степан Михайлович, я ні за що не повірю, що Вам нема з ким піти – посміхнулася я. Щось Ви не договорюєте.
– По-перше, для тебе я просто Степан. Адже я не такий вже і старий. По-друге, у мене дійсно немає пристойної дівчини на прикметі, яка б не зганьбила мене перед колегою. А ти ідеально підходиш на цю роль.
– Не знаю, якось незручно.
– А я допоможу тобі зі вступом, обіцяю.
– Ну добре. Тільки з діловим гардеробом у мене не дуже.
– Без проблем. Ось тобі гроші, купиш собі завтра пристойний костюм.
Так почалася наша зі Степаном дружба. Мені цікаво було спілкуватися з цією людиною, він був цікавим і побував в різних країнах. Ми любили з ним базікати про життя, про різні дрібниці. Через 2 місяці Степан зробив мені пропозицію. Для мене це було дуже несподівано. Я навіть мріяти про таке не сміла.
– Степан, я не можу зрозуміти твого рішення. Адже я – провінційна проста дівчина, і зовсім не підходжу тобі.
– Ти не права, ти дуже мила і розумна. Скоро ти підеш вчитися і станеш освідченою. Тим більше, у мене є мрія: самому виховати собі дружину. Ти, як ніхто, підходиш для цієї ролі – посміхнувся чоловік.
Я розуміла, що в моєму становищі нерозумно було відмовлятися від такої пропозиції, адже переді мною відкривалися великі перспективи. Степан уже 8 років був розлучений, його колишня дружина жила і працювала за кордоном, дітей у них не було. Я розуміла його: він хотів дітей і дружину, яка буде чекати його вечорами зі смачною вечерею.
– Я згодна. Давай одружимося – посміхнулася я.
– Ось і чудово. Значить, сьогодні ж переїздиш до мене, а завтра зранку подамо заяву.
Наше весілля було дуже скромним, я не про таке мріяла. Степан відмовив запросити на нього моїх рідних і друзів.
– Ірочка, у мене завал на роботі. Чесно, мені немає коли влаштовувати свято. Посидимо вдвох, при свічках, вип’ємо шампанського. Навіщо нам зайві турботи?
Мені нічого не залишалося, як погодитися з чоловіком. Моє сімейне життя так само не радувало мене. Стьопа цілими днями був на роботі, а я сиділа одна в величезному будинку. Мені навіть поговорити не було з ким. Увечері Степан вечеряв і йшов відпочивати. Я чекала літа: мені хотілося піти вчитися, щоб знайти нових друзів і хоч з кимось спілкуватися, крім свого чоловіка. Але моїм планам не вдалося здійснитися. Незабаром я дізналася, що вагітна. Степан був щасливий, дізнавшись цю новину, і заборонив мені навіть думати про навчання.
– У тебе зараз інші турботи будуть. Ти повинна народити і виростити здорову дитину, а потім вже думати про себе.
Мені не сподобався його тон і це «повинна». Я відчувала себе лялькою в його руках. Адже з грошима мого чоловіка ми могли найняти няню, а я вчилася б заочно, але Степан навіть чути не хотів про це. Я народила здорового хлопчика і всю себе присвятила дитині. Мені було важко одній тримати в чистоті великий будинок, готувати їсти і дивитися за малюком. Кілька разів я просила чоловіка найняти мені помічницю.
– Дорога, ти ж жінка і мати, і повинна справлятися зі своїми прямими обов’язками. Нас у матері було троє і нічого, вона справлялася без будь-яких помічників. І ти впораєшся.
Я відчувала, що Степан не любить мене, а після народження Сашка втратив до мене будь-який інтерес. Вечорами він закривався у себе в кабінеті і годинами розмовляв по телефону зі своєю колишньою дружиною.
– Степан, ти постійно дзвониш Ніні. Ти кохаєш її? – запитала я.
– З чого ти взяла, у нас з нею спільний бізнес, тому я дзвоню іноді Ніні. А ти, замість цього, щоб підслуховувати, зайнялася б краще сином. Погана з тебе мати вийшла. Я був кращої думки про тебе.
Минуло майже три роки, а наші відносини не змінилися. Мій чоловік тримав мене вдома, не дозволяючи займатися навчанням і кар’єрою. Якось вночі я спустилася вниз попити води і почула голос чоловіка. Підійшовши тихенько до його кабінету, я почула його розмову з колишньою:
– Ніночко, дорога моя, я і так ледве дочекався цих трьох років. Не хвилюйся, зараз я подам на розлучення, відсуджу сина у цієї квочки, і відразу до тебе. Тепер у мене є законний спадкоємець, і більше в цій країні мене ніщо не тримає. Алло? Що говориш? Ні, Світлана не перейматиметься, я дам їй грошей. Більше цю дівчину нічого не цікавить. Їй не потрібен син.
Я не повірила своїм вухам. Так ось для чого йому потрібен був цей шлюб! Тепер я багато чому могла знайти пояснення. Не роздумуючи ні хвилини, я вирішила бігти від чоловіка. Тільки ось куди? Додому я не могла поїхати, там Степан відразу знайде мене. Я згадала, що у мене є тітка на Далекому Сході. Я вирішила бігти до неї. Тітка Люда була самотньою жінкою і з радістю дасть нам з сином притулок.
Саша мирно сопів в своєму ліжечку. Я обняла дитину і розплакалася. Не бійся, малюк, мама нікому не віддасть тебе. Я люблю тебе більше життя – прошепотіла я. За ці роки я зібрала невелику суму грошей, їх вистачить на дорогу і на перший час. На наступний день я зібрала речі і викликала таксі. Виїхавши на вокзал, не забула залишити чоловікові прощального листа:
– «Степан, я дуже розчарувалася в тобі як в людині. Ти нелюд. З твоїми грішми ти міг знайти сурогатну матір, яка з радістю народила б тобі сина. Але ти занадто жадібний, щоб витратитися на це. Ти недооцінив мене, я не така вже й квочка, як ти вважаєш. Не шукай нас. Свою дитину я не віддам тобі». Через тиждень ми були ми були з Сашею у тітки. Як я і передбачала, тітка зустріла мене з радістю. Я розповіла їй, що зі мною сталося.
– Ти правильно вирішила, приїхавши до мене. По-перше, тут вас ніхто шукати не буде. По-друге, у тебе багато перспектив в нашому місті. Я допоможу тобі зі вступом. У мене хороший приятель працює ректором у ВНЗ. А потім і нареченого тобі знайдемо хорошого – посміхнулася тітка.
– Не потрібні мені наречені, мені сина виховувати потрібно.
– Сашу я беру на себе. Адже я все життя працювала вихователькою і розуміюся в цьому. Тобі потрібно вивчитися і влаштуватися на хорошу роботу. Не хвилюйся, у тебе все вийде. Я буду допомагати тобі.
Я обняла тітку і заплакала. Тільки зараз я відчула себе в безпеці і дала волю сльозам. Мені страшно було подумати, що було б, якби я не почула ту розмову. Я зійшла б з розуму, якби Степан відвіз мого сина.
Як ви думаєте, Степан буде шукати дівчину з сином?
