Коли у Люди почалися пологи, Василь був у черговому рейсі. Через пару днів, не заїжджаючи додому, він відразу ж поїхав до пологового будинку, але там йому повідомили, що його дружина написала відмову від новонароджених хлопчиків-двійнят. Сказала, що їй і старші то не потрібні, а тут ще двоє. І пішла. Василь, хоч і сумнівався, чи його це діти, але розлютився не на жарт
– Людмила всі межі переступила!
Примчавшись додому, дружину він уже не застав, вона зібрала речі, залишила старших трирічних двійнят, Антона і Андрія, у старенької бабусі Василя і поїхала. Вася не знав, що й робити: у нього з рідні одна бабуся Віра залишилася, і та старенька. Але і дітей в дитбудинок відправити соромно було. Тоді прислухався він до поради товариша сусідку найняти – за дітьми доглядати.
Працював Вася далекобійником, на своїй вантажівці, заробляв добре, так що на няньку грошей вистачало.
Ось і постукав вранці Василь в сусідський будинок. Марина, дев’ятнадцятирічна скромна дівчина, довго не наважувалася взятися за таку серйозну справу, хоч і працювала в дитячому садку нянею. Але все ж умовив її Вася. Марина звільнилася з роботи. Вони удвох забрали дітей з пологового будинку і вона оселилася в будинку сусіда, бо за дітьми потрібно було постійно наглядати. З Васі тато був нікудишній, підгузник замінити не міг, та особливо і не рвався. Виправдовувався тим, що він роботяга, а не вихователь.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Важко було Марині, двоє немовлят, Денис і Діма, та двоє трирічних малюків вимагали постійної уваги. Добре хоч молодші спокійні народилися, поїдять суміші, та й сопуть в ліжечку, в пелюшки замотані. Марина встигала ще й книжки спеціальні читати, вчилася масаж робити, всякі вправи для нормального розвитку хлопчаків. Наталя, місцева медсестра, заходила, підказувала їй, як годувати і доглядати за ними. Перший час дуже важко було Марині, навіть відмовитися хотіла, боялася, що не впорається, що-небудь не так зробить, але з часом звикла до малюків, навіть полюбила їх як своїх рідних. Василь між рейсами довго вдома не затримувався, але цей час вони були всі разом: він, вона і четверо хлопчаків, двоє галасливих, веселих бешкетників і двоє щокатих карапузиків.
Їм було дуже затишно всім разом, було про що поговорити, вони разом планували покупку одягу для хлопців, юрбою валялися на дивані, регочучи і підкидаючи по черзі малюків, і одного разу якось так вийшло, що прокинулися вранці Василь і Марина в одному ліжку. А через тиждень подали заяву в РАГС. До цього часу Вася вже і розлучення оформив, і Люду батьківських прав позбавив. Нікого не слухала Марина, ні батьків, ні подружок, що не пара він їй, що користується нею, а не любить. Що і з Людою зразкової сім’ї у них не було, а з Мариною невідомо як себе поведе. Любила вона хлопчаків дуже сильно, та й Вася їй подобався, вірила, що потрібна йому, значить цінувати і любити буде, і не втече вже, від своїх чотирьох дітей.
Весілля зробили скромне, у вузькому колі, без весільного плаття і фати. Василь сказав, що все це ні до чого, а Марина посоромилася наполягати. Не це ж головне. Головне, щоб жили добре.
А добре жити-то і не вийшло. Василь дійсно виявився далеко не найкращим чоловіком. Вдома по господарству і з дітьми допомагати практично перестав, мовляв, в рейсах втомлююся, дайте хоч удома відпочити, любив випити. Їздити почав все частіше, вдома часу проводити все менше, та й грошей особливо не давав, на памперси і фрукти випрошувати доводилося. Якщо Марина починала щось висловлювати, він різко обривав: «Не подобається, йди!». Але вона не могла кинути дітей, вона без них вже і життя не уявляла.
Так минуло два роки. І ось одного разу Василь, повернувшись з чергового рейсу, щільно поївши, присів на диван і покликав Марину.
– Не буду ходити навколо, скажу прямо. У мене є жінка, в іншому селищі. Бачимося ми часто, навіть частіше ніж з тобою, і у нас скоро буде дитина. Я збираюся з нею одружитися. Ну а з тобою розлучитися. Вже вибач.
Марина застигла, почувши ці жорстокі, холодні слова. Вона не могла повірити, що Вася їх дійсно сказав. А як же вона, а діти?
– Я не віддам тобі дітей! – прошепотіла вона.
– Та й, будь ласка, у мене своя буде.
– Своя?! А це чиї? – мало не задихнулася від обурення Марина.
– От тільки не треба зараз мораль читати, вихователька знайшлася. Сама ж не віддаєш. Мені від тебе тільки розлучення потрібне.
– Добре, але тільки якщо ти даси мені згоду на усиновлення хлопчиків. І ніколи не скажеш їм, що я не рідна їхня мама.
– Але і ти пообіцяй, – відповів Вася, – що нічого поганого про мене синам не будеш говорити. Батька поважати треба.
Розлучилися вони швидко і тихо. Хлопчикам Марина сказала, що тато поїхав на роботу в далеку країну, будувати високі будинки для бідних людей і повернеться не скоро. Будинок, в якому вони жили, продали і купили інший в сусідньому районі. Вася не заперечував. А Марина не хотіла, щоб хтось проговорився про те, що хлопчики їй не рідні.
Ще після школи Марина встигла закінчити курси перукарів і почала стригти на новому місці спочатку сусідів, а за їхньою рекомендацією їхніх знайомих. Потім клієнтів стало все більше і більше. Руки у неї були золоті, а душа добра. Ось і потягнулися до неї люди. Заробляла вона досить, на все необхідне для життя їм вистачало. Від Василя Марина нічого не чекала і не вимагала.
– Мама, а тато скоро з далекої країни приїде? Він першого вересня з нами в школу піде? – Андрій з Антоном складали портфелі і ділили порівну олівці і ручки.
Вони не могли дочекатися, коли підуть в школу. Дуже вже не терпілося їм показати вчительці, як добре вони вміють читати і малювати. Марина прибрала портфелі вище, щоб Діма з Дениском їх не спустошили, і похитала головою:
– Ні, хороші мої, тато не зможе приїхати. Йому ще багато будиночків побудувати треба.
Василь не з’являвся, не дзвонив і Марина нічого про нього не знала. І не хотіла знати. Головне – діти поруч! Вона дуже любила своїх хлопчиків. Вони разом навчалися читати, співали, грали в футбол і обливалися вранці холодною водою. Вечорами вони сідали пити чай і всі разом придумували казки. Вони виходили смішні і добрі. Коли хлопчаки засинали, Марина записувала казки в товстий зошит. Вона уявляла, як дорослі сини одного разу прочитають їх своїм дітям, як вони будуть сміятися і згадувати ці щасливі вечори.
«Іван-царевич і Сірий вовк, борошна набрали і спекли торт – Іван-царевич сів на коня і повіз торт принцесі. А принцеса відкусила шматочок і перетворилася в маленьку собачку – І почала виступати в цирку – А потім її фокусник знову перетворив на принцесу!»
Пройшли роки. Виросли сини. Старші одружилися, подарували Марині по онуку. Молодші вчилися в інституті. Кожен вихідний вся сім’я збиралася разом. Готували щось смачне, іноді за чаєм читали «Книгу Казок Мами». І кожен раз реготали, як маленькі.
Той фатальний вихідний був ще й Днем народження молодших, Діми та Дениса. День видався дуже теплий, хлопці включили у дворі музику і винесли з дому великий стіл. Невістки чаклували на кухні, чоловіки смажили шашлики, Катя з Юлею – дівчата Діми і Дениса накривали на стіл. Марина стояла, притулившись до одвірка, посміхалася і думала про те, яка ж вона щаслива.
Вона так замислилася, дивлячись на своїх дітей, що не відразу помітила літнього чоловіка, який зайшов в їх хвіртку. У пом’ятій сорочці, яку явно давно не прали, в обвислих спортивних штанях і старих кросівках на босу ногу, він пройшов по двору, по-хазяйськи оглянув його і голосно заявив:
– І чого батька ніхто не зустрічає?
Всі завмерли, а Марина охнула, насилу впізнавши Василя. Той, похитуючись, поліз обніматися до Діми, потім до Дениса, але хлопці відсахнулися від незнайомого чоловіка, від якого пахло старим перегаром.
– Маринка, скажи дітям, хто я такий! Батька поважати треба! Ти домовленість пам’ятаєш?
Марина з жахом дивилася на Василя і не знала, як пояснити синам, що їх батько, герой, який будував місто для бідних в далекій країні, всього лише старий п’яниця, що колись кинув їх напризволяще.
Всі мовчали, нічого не розуміючи дивилися то на Василя, то на маму. Нарешті, не витримав Андрій:
– Батька, значить, поважати треба? А де ж ти так довго пропадав, тато? Чи ти думаєш, ми нічого досі не зрозуміли? Це маму нашу поважати потрібно, вона одна нас виростила, в люди вивела, життя навчила.
– Маму вашу? Так вона вам не мати зовсім, а просто нянька!
У Марини потемніло в очах, вона повернулася і пішла в будинок. Зайшла в спальню, де мирно сопіли внуки, сіла на ліжко і закрила обличчя руками. Ось і скінчилося її щастя. Вона заплакала.
Двері в кімнату тихо відчинилися, Марина підняла мокре від сліз обличчя і побачила своїх синів, вже не хлопчиків, а чотирьох сильних, красивих чоловіків. Вони стояли, обнявшись, і, посміхаючись, дивилися на неї. В руках Андрія була їх «Книга Казок». Він подав її Марині і вона побачила на останній сторінці запис, зроблений великими літерами:
«І жили вони довго і щасливо, бо з ними була їхня мама, найулюбленіша і найкраща на світі!».
Кажуть, що мати не так, яка народила, а та, що виховала. Ви згодні з цим?
Розчин з дріжджів: полийте ним свої рослини і ваш урожай збільшиться!
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Я довго жила з відчуттям, що ми з чоловіком ніби б’ємося головою об стіну. Працюємо обоє багато, втомлюємося страшенно, а толку ніби й немає. Жили ми вшестеро в одній квартирі: я, чоловік, син, мої батьки і бабуся.
Якби не важка хвороба чоловіка, я б ніколи знову не була щасливою…
Що змусило молодого хлопця забрати жити до себе літню сусідку?
До нас приїхала моя мама з села. Тільки ми з нею зайшли в квартиру, як чоловік мені каже – нехай теща їде до своїх родичів. Я зібрала свої речі і поїхала разом з мамою
Відмовилася дати зовиці грошей на лікування дитини, вже накипіло. Вони ще колишній борг не повернули. Думає, що ми ті купюри малюємо чи що?
У Ігорка злипалися очі. На дворі стояла ніч. Тато на кухні ходив туди-сюди. Мами досі не було
Чи вмієте Ви бути поруч зі справжнім чоловіком? Стаття, яка відкриває очі!
Художник-самоучка перетворює металеве сміття в неймовірні скульптури
Чудова притча про заздрість. Прочитайте, у цих словах стільки мудрості!
Справжня любов виглядає ось так, що б там не казали
Кіт, якого ви виберете, розповість дещо цікаве про ваше внутрішнє “я”!
“Мамо, не забороняй мені плакати”. Важливе нагадування всім батькам!
Ніколи не ігноруй ці 10 важливих символів уві сні …
7 прихованих послань долі, на які варто звернути увагу кожному
Рецепт маринованих огірків та помідорів в одній банці. Скільки не заготовиш, завжди мало
Дивовижні рослини світу, про які вам не розкажуть на уроці біології
Ви почнете вірити в чудеса та переконаєтеся, що доля є і Бог теж. Вони все бачать і обов’язково допоможуть в скрутну хвилину, коли нам дійсно знадобиться допомога.
