То був один з найщасливіших днів у моєму житті. Дружину виписували з пологового будинку. Я приїхав з великим букетом троянд на новій машині. Але її ніде не було. Залишила трьох дітей і втекла.
Ми зустрічалися, бувши студентами. Я одразу закохався в карооку красуню Настю. Ми досить швидко розписалися і стали жити разом. Я вже хотів дітей, але кохана постійно відкладала це. Та раптом їй стало погано і вона зробила тест на вагітність. Тоді моїй радості не було меж.
Вагітність у дружини була складною. Токсикоз практично не проходив, вона не змогла допрацювати на роботі й часто нудилася вдома. Хоча сама була худорлява, але здоров’я не таке міцне було.
Та і пологи пройшли важко. Коли лікар вийшов з кабінету, то повідомив. що я щасливий татусь двох синів і донечки. Тоді вся лікарня чула мої радісні “Ура!”. Я стрибав до стелі й швиденько поїхав по речі додому.
А коли повернувся, дізнався, що дружина втекла. Батьки одразу приїхали після мого дзвінка, підтримали й допомагали виховувати дітей. Всі разом вони пішли в садок, потім з золотими медалями закінчили школу і вже навчалися в інститутах.
Я так і залишився сам, не зміг після такого довіритись інкам, хоча, здається, були достойні претендентки.
Якось ми разом обідали й хтось подзвонив у двері. Дочка пішла відчиняти й побачила на порозі жінку, що пильно дивилась на неї карими очима. Я впізнав свою колишню дружину.
– Привіт, Андрію. Впусти мене, прошу. Нам треба поговорити – співчутливо просила жінка.
Вони сіли на кухні й пили чай. Згадували молоді роки, як вони разом весело проводили час. А потім вона перейшла до суті. Оправдовувалась, що тоді перелякалась відповідальності й не любила тих дітей. Все спихнула на чоловіка, який марив ними.
– Я хочу налагодити з ними зв’язок, розумієш? Мені прикро, що тоді я не змогла себе перебороти й залишитись з вами.
Насправді жінці не було де жити й вона більше нічого не придумала, як прийти просити гроші до колишнього.
Коли він це зрозумів, то миттю вигнав її з дому і наказав більше не повертатися до них. Йому не вкладалося в голові від такої нахабності. Жодного разу не з’явитися в житті дітей, а тепер просити грошей.
Потім вона вирішила подати в суд на аліменти, але у неї нічого не вийшло. Дочка якось при їхній останній зустрічі сказала:
– Знаєш, я ціле своє життя мріяли обійняти маму, розказати про свої проблеми, порадитися. Я не могла спокійно дивитися на подруг, які зі своїми матерями могли ходити по магазинах чи просто пити на кухні чай. Але тепер я розумію, що краще не мати матері взагалі, аніж жити з такою, як ти.
Після цього жінка більше не надокучала. А мені слова дочки запам’яталися на все життя.
Чи правильно ми вчинили? Може жінка справді хотіла покаятись?
