Я закохався у Марину з першого погляду. Через пів року у нас було весілля. Жили просто душа в душу. Та потім настав момент, коли мені сильно захотілося дітей. На той час ми вже третій рік були разом і цілком могли забезпечити дитину усім необхідним. Дружина ніби теж хотіла завагітніти, але нам нічого не вдавалося. Два роки безуспішних старань. Але на стосунки це ніяк не впливало. Ми кохали один одного.
Останнім часом помічаю, що Марина якось дивно себе поводить. Мовчазна і постійно без настрою. Якось я викидав сміття і побачив у відрі тест на вагітність. Він був позитивним, але я не розумів, чому дружина приховала цю радість і пішов показувати їй свою знахідку. Тоді вона у всьому зізналася:
– Я завжди пила протизаплідні пігулки. А два тижні тому відчула, що щось не так і купила тест.
– Але ж ти казала, що хочеш дитину! Може поясниш в чому справа?
– Мені страшно за дитину! – жінка не витримала і розплакалася. – Вона може успадкувати хворобу моїх батьків. Мене це якось оминуло, але з нею так не буде. Я вирішила зробити аборт.
– Ти, що? Хто тобі таке сказав? Зажди, нічого ще роби, будь ласка, давай спочатку розберемось!
– Мама сказала.
– Дозволь мені з нею поговорити, добре? Пообіцяй, що нічого без мене не зробиш!
– Добре.
З того часу я намагався звести до нуля їхнє спілкування. Та коли теща дізналася, про вагітність, то ніби озвіріла. Спочатку дзвонила днями й ночами. Переконувала мене, що рішення про аборт правильне та іншого виходу немає!
Я намагався усіляко заспокоїти дружину і налаштовував її на позитив. Ми змінили номери телефонів і переїхали в інше місто. На щастя мене перевели в інший філіал по роботі й ми змогли спокійно видихнути.
Страшні думки ніби вже не турбували дружину, але я не міг залізти у її голову. Так само і не міг закрити її у квартирі, щоб не наробила дурниць. Але все якось минулося. Настав 9 місяць, а там і день пологів. Перед тим ми зробили всі можливі обстеження, але ніяких відхилень не було. Тим паче дитинка народилася здоровою. Таких щасливих очей дружини я ще ніколи не бачив.
– Я така вдячна тобі, що ти тоді вмовив мене не поспішати з рішенням. Ти вірив за нас обох. Це справжнє диво. Я тебе так люблю! – плакала від радості кохана, обіймаючи маленьку Софійку.
– І я вас сильно люблю! Ви моє все! Я тут подумав, що твоїй мамі скажемо трохи пізніше. Нехай малеча підросте і тоді можна поїхати у гості.
– Добре, так дійсно буде краще.
Та вони не знали, що весь той час мати Марини проводила власне розслідування. Намагалася хоча б щось дізнатися від друзів чи колег по роботі. І лише через рік співробітник сина дав їй адресу нового офісу. Вона поїхала і відстежувала, як він повертається додому. Наступного дня був вихідний. Жінка пильнувала за рогом будинку їхній під’їзд і раптом побачила, як вони разом виходили з коляскою на прогулянку.
У неї покотились сльози. Та підійти жінка не наважилась. Їй не вірилось, що дочка народила здорову дитинку. Який страшний гріх би тоді взяла на душу, якби вона мене послухала. Соромно до них підходити. Що ж буде далі…
Чи пробачить мені дочка?
