Коли ми з дружиною облаштовували дачу, то навіть не уявляли, якою розрадою для душі вона стане. Тепер ми щоліта тут відпочиваємо, дихаємо свіжим повітрям, відпочиваємо. Сидимо там, аж доки не стане холодно.
Моїй жінці дуже подобається таке життя. “І що, що це село?- каже вона мені.- Зате які тут види, яка природа…” Вона з радістю крутить соління, щораз пробуючи все нові та нові рецепти. Я цілком погоджуюся з нею. Пораюся в городі, доглядаю за подвір’ям і допомагаю дружині. Часом і друзів в гості кличу, щоб і вони наповнилися силами та енергією цього місця.
Мушу визнати, що на дачі завжди знайдеться робота. Тут ледарювати не вийде. А, якщо дозволиш собі таке, то й залишишся з нічим. Хто за тебе грядки перекопає, паростки поллє, урожай збере? У цьому й сенс життя в селі: рухаєшся – значить живеш.
За стільки років та докладених зусиль наша дача квітне. Щораз тільки краща та краща. Тепер тут і мангал є, і альтанка власноруч зроблена, і сад просторий. Плануємо лазню будувати. Думаю, тоді наші рідні та друзі нам спокою точно не даватимуть. Втім, поки це лише плани.
Я почав потроху займатися плануванням, але все ніяк не візьмуся за діло. Допомога потрібна. Сам не впораюся з усім. Звичайно, є дружина, але не буду я з нею землю копати і труби важкі тягати. Не жіноча це справа.
А ось колеги та знайомі, які по пів літа у нас проводять, люди дужі. Ніби й не зайняті… Були.. Коли доходило до відпочинку. А зараз обдзвонив усіх, а звідти тільки відмовки.
– Поможеш лазню поставити? Уяви, як тоді класно буде. Першим всередину пущу! Що? Справи маєш? Ну, гаразд.
У кожного раптом з’явилися давно заплановані поїздки, сімейні проблеми, власні клопоти. Отакі з них помічники. Нам з дружиною було дуже неприємно. Але ми люди дорослі, ображатися не стали. Та й не чужі це обов’язки лазню нам будувати. Просто у пам’яті відклали це. А там буде видно.
Через рік ми таки втілили заплановане. Біля розкішного дому тепер височіла новенька лазня.
Того ж дня, коли все було готове, ми влаштували посиденьки. Запросили друзів і знайомих. Посмажили м’яса, наготували салатів, спекли торт, попарилися, поговорили. Усе пройшло чудово.
Всі залишилися задоволеними.
Сиділи аж до ранку. Уже ні в кого ніяких планів та клопотів не було. Можна було святкувати.
Після того колеги зачастили до нас. Ледь не кожні два дні у нас застілля якесь.
– А ви зможете приїхати?
– Без проблем. У нас ніяких справ нема. Скоро будемо.
Дивно, що всі вони тепер приїжджали, як до ресторану. Навіть м’яса на шашлик не привозили. Ми все своє давали.
Дружина сильно втомлювалася. Нам обом хотілося хоча б інколи побути наодинці. Ніякої романтики – вся увага тепер тільки гостям. А заборонити їм приїжджати ми не могли. І з дому не виженеш. Не скажу я їм на порозі: “Розвертайтеся. Сьогодні зайнято. Не до вас нам.”
Втім, жінка просила якось вирішити цю проблему.
Ось одного із таких застіль я поважно підвівся з місця і мовив:
– Ми тут надумали басейн зробити. А що? Ви до нас зачастили, тож і робота піде швидше. Нас багато. Зараз яму викопаємо, заллємо все і через кілька тижнів плавати будемо. Уявіть: з лазні й у холодну воду. Краса!
Не повірите. Наступного дня до нас більше ніхто не приїхав. У всіх раптом знову з’явилися невідкладні справи.
Ми з дружиною були прикро здивовані. Вона навіть розплакалася. А я тільки радий. А для чого задарма людей обслуговувати? Я дачу для себе будував, тож і користуватися її благами буду самостійно.
А чи доводилося Вам зустрічатися з подібними “дармоїдами”?
Як Ви їх провчили?
