Вперше я побачила море, коли мені виповнилося 10 років. Того дня я закохалася у нього раз і назавжди, тому поставила перед собою ціль – коли стану дорослою, обов’язково переїду в місто біля моря.
Зі своїм майбутнім чоловіком я познайомилася в студентські роки, Андрій був моїм одногрупником. Між нами швидко спалахнуло кохання, може, тому що нас об’єднувала шалена пристрасть до моря.
Він, як і я, мріяв щоранку прокидатися, готувати собі каву і сідати за столик біля вікна, з якого було б видно ніжну блакить води.
Ми часто їздили у відпустки, вибирали місто, в яке хотіли б переїхати. Звісно, мені було шалено страшно опинитися за тисячу кілометрів від найрідніших, але зрадити свою мрію я просто не могла.
Батьки підтримували моє прагнення, бо знали, що я дуже вперта: якщо вже щось задумала – то не відступлю, поки не поставлю крапку.
Мені пощастило народитися в досить заможній сім’ї. Батько – людина серйозна, але коли справа стосувалася його улюблених донечок, то він готовий був на все, аби ми лиш були щасливими. От і осторонь моїх бажань він не залишився. Разом з мамою вирішив подарувати мені квартиру в місті моєї мрії. Коли я побачила планування помешкання, то мало не кричала від радості, бо просто з вікна одинадцятого поверху відкривався неймовірний морський краєвид.
Не можу навіть висловити словами, наскільки я тоді була вдячна своїм найріднішим. Це ж надзвичайно дорогий подарунок! Але батьки запевнили мене, що мали змогу собі таке дозволити, та й давно вже відкладали гроші мені на окреме житло.
Спершу я хвилювалася з приводу того, як відреагує на цей сюрприз Андрій. Його батьки не такі заможні, тож він звик давати собі раду в житті без сторонньої допомоги. Раптом він не захоче жити “на моїй території”.
Дарма хвилювалася, бо мій коханий навпаки зрадів такій новині. Звісно, його бентежив той факт, що він користуватиметься добротою моїх рідних, але надмірною гординею він ніколи не відзначався.
Пообіцяв, що гроші, які ми відкладали на оренду квартири, вкладе у весільну церемонію, про яку я теж давно мріяла.
Нарешті це сталося! 4 місяці тому ми переїхали. Все мало ще кращий вигляд, ніж я собі уявляла. На території нашого будинку був приватний басейн, тенісний корт, дитячі майданчики – одним словом, усе для розкішного і комфортного життя.
Ми швидко звикли до нового місця. Андрійко влаштувався на роботу у будівельну фірму, а я зайняла посаду адміністратора рецепції в одному з найбільш престижних готелів міста.
Годі й описати, яке задоволення я отримувала від нової атмосфери, нових знайомств, досліджень нових закладів – мені подобалося абсолютно все. Тішило й те, що батьки в будь-який момент могли до нас прилетіти.
Не знала я тоді, що свекруха так активно буде користуватися цією можливістю.
Вони разом зі свекром почали навідуватися до нас в гості мало не щотижня. Як тільки настає субота – гості на порозі тут як тут.
Я терпіла, нічого не казала, бо не хотіла ображати своїх майбутніх родичів. Все, що я могла зробити у цій ситуації – це поскаржитися подрузі на ті незручності, які я вимушена терпіти, коли батьки Андрія до нас прилітають:
– Розумієш, Яно, у нас всього лише одна кімната. Я навіть спати нормально не можу, коли на сусідньому дивані хропить свекор.
– Чому вони не винаймають собі готельний номер, як це роблять твої батьки, коли вирішують до вас навідатися? – спитала подруга.
– Я й гадки не маю. Їм у нас зручніше, от тільки моєї думки вони й не збираються питати.
– То й не чекай, поки спитають. Скажи сама, що тобі їхні візити не до вподоби.
– Я так не можу. Це якось зовсім неетично.
– Ой, не мороч собі тим голову. Скажи Андрієві, хай він зі своїми батьками поговорить. Він ж їх син, його думка для них точно багато важить.
Яна висловила слушну думку, тому того ж вечора я вирішила відверто поговорити з коханим.
– Андрію, не гнівайся, будь ласка, на мене, але тобі не здається, що твої рідні надто часто до нас приїжджають. У нас не так багато місця для 4 дорослих людей, та й я навіть соромлюся готувати при твоїй мамі.
Коли я це говорила, мій голос аж тремтів. Я не хотіла скривдити Андрія своїми претензіями і вимогами, але, на диво, він дуже адекватно відреагував:
– Не хвилюйся, Оленко, я з ними побалакаю. Все налагодиться.
Мені наче камінь з душі впав. Стало так легко і спокійно. Та я надто рано раділа.
Наступного тижня, коли я поверталася з роботи, зустріла біля під’їзду свекруху, яка вирішила влаштувати нам “сюрприз” і приїхала без попередження.
Невдовзі на нас з Андрієм чекало весілля, тож я пересилила себе і пообіцяла собі знову все перетерпіти, аби уникнути конфлікту.
Мій терпець увірвався тоді, коли свекруха зі свекром у компанії сестри Андрія та її чоловіка приперлися до нас просто напередодні весілля. Та ще й справжній гармидер на кухні влаштували.
Всі мої мрії про спокійну ніч з майбутнім чоловіком і ранкову фотосесію розбилися вщент.
Я нервово спитала:
– Ви тут усі ночувати збираєтеся?
– Ну, звісно. Подумаєш шестеро людей. Коли я весілля доньці справляла, то у нашій хрущовці 20 людей вміщалося, – спокійно відповіла свекруха, заливаючись сміхом.
Я мовчки вийшла з квартири і намагалася відігнати від себе погані думки, сидячи біля узбережжя.
Більше за все мені не хотілося псувати собі настрій перед весільною церемонією. Уява мені вже малювала ідеальну картинку поцілунку на пляжі, прекрасного відеоряду, знятого у нашій квартирі. Тільки як тепер усе це організувати?
Я довго мучила себе тими запитаннями, але потім зрозуміла, що за годину з лишком прилітають мої батьки. Я поїхала до аеропорту їх зустрічати, все ж краще, ніж тіснитися в квартирі з 4 людьми.
Як тільки мама мене побачила, одразу знала причину мого поганого настрою:
– Невже знову приїхали?
– Ага, ще й сестру з її чоловіком притягли зі собою, – сумно відповіла я.
– Доню, треба було їм запропонувати оплатити гарний просторий номер в готелі. Може, людям просто бракує коштів, а вони соромилися вам про це сказати.
– Та ми пропонували не раз, але батьки Андрія навідріз відмовилися.
– От тобі й весіллячко, – мовила сестра.
Після розмови з рідними мені трохи полегшало. Я повернулася додому і, не влаштовуючи ніяких скандалів, лягла спати.
Щоправда, про здоровий і міцний сон перед такою важливою подією довелося лише мріяти. Ігор Дмитрович так хропів, що я й ока не зажмурила.
Вранці поглянула на свої синці під очима і очманіла. Залишається лише надіятися на талановитість візажистки, яка виправить ситуацію.
Добре, що дівчина виявилася бойовою – швидко спровадила усіх гостей з квартири, тож я могла бодай на годину розслабитися і побути в тиші.
Весілля було таким чудовим, що всі образи і негаразди, які трапилися напередодні, дуже швидко забулися.
Наступного ж ранку ми з Андрієм почали збиратися у подорож, яку запланували на наш медовий місяць.
Поки я пакувала валізи, свекри спокійно сидіти за столом, ласуючи солодощами.
– Ви коли повертаєтеся додому? – ввічливо спитала я.
– Ми вирішили у вас ще трохи погостювати. За квартирою приглянемо, поки ви у відпустці будете.
– Тобто? Як це? Ви у нас збираєтеся жити ще 2 тижні? – схвильовано спитала, пригадуючи собі весь той безлад, який вони залишають після свого чергового прийому їжі. – Не ображайтеся на мене, Галино Василівно, але я не зможу спокійно відпочивати, знаючи, що ви залишися тут. Моя квартира – не місце для нічлігу. Досить вже того, що ви мені мало весілля не зіпсували своїм неочікуваним візитом.
– Та як ти можеш? – кричала мені свекруха. – Ти маєш бути вдячною нам за те, що ми навідуємося до вас, не забуваємо про любих діток. А скільки гостинців ми вам привезли?
– Я вас про це не просила, – спокійно відповіла я.
Жінка ще довго не припиняла кричати, поки її чоловік покірно збирав усі речі. Врешті-решт, він не витримав і сказав:
– Олено, пробач нам, дурням старим. Ми навіть не подумали про те, що ви з Андрієм хотіли перед весіллям побути удвох. Дружина казала мені, що ти не проти, от ми з донькою і зятем приїхали.
Я зрозуміла тоді, що свекруха не лише не питала у нас дозволу, а ще й чоловіка свого постійно обманювала.
Мені стало легше. Нарешті я зробила те, що давно планувала – розставила всі крапки над “і”.
Поїхала у відпустку зі спокійною душею. Коли поверталася додому, трохи хвилювалася з приводу того, як тепер помиритися з Галиною Василівною.
Добре, що у мене такий чудовий свекор, який врятував мене від гніву свекрухи. Поговорив із нею і пояснив, що вона дуже неправильно себе поводила, бо втручалася в чужу сім’ю, руйнуючи гарні стосунки, які між нами склалися.
Тепер усе добре. Сподіваюся, більше нічого не затьмарить моє щасливе сімейне життя.
Чи правильно вчинила невістка?
Що б ви робили на її місці?
Фото з відкритих джерел
